Євген Шантир

ЗРУЙНУВАННЯ СІМ’Ї АБО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

shantyr — Sat, 26 Sep 2026 10:51:38 GMT

ЗРУЙНУВАННЯ СІМ’Ї АБО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

Ця стаття пропонує нове світоглядне бачення, метою якого є збереження та зміцнення соціального інституту родини як основи існування та розвитку будь-якого суспільства.

Одразу варто зазначити, що наше світоглядне уявлення та супровідне йому законодавство, тобто Сімейні кодекси, є основною причиною деградації чоловічого та жіночого начала. Юридичного визначення поняття Рівності не існує, і кожен розуміє під цим поняттям щось примітивне, зазвичай просто певну однаковість. Саме це й призводить до проблем у родині та різних сексуальних трансформацій у сучасному, передусім так званому цивілізованому світі.

Але чому ж сьогодні так багато домашнього насильства і, головне, що розуміти під цим поняттям — "домашнє насильство"?
Виявляється, все дуже просто! Ніхто й не збирається давати конкретне й однозначне визначення цій понятійній категорії. Чи то так задумано, чи то це взагалі неможливо. Судячи з усього, мета зовсім інша — зруйнувати родину!

Чому? — запитаєте ви. А тому, що сьогодні світоглядний тренд, знову ж таки в так званих цивілізованих країнах, свідомо або несвідомо, але фактично спрямований на нівелювання родини як соціального інституту, осередку суспільства тощо.

Про це свідчить навіть той факт, що в Сімейних кодексах відсутнє саме визначення, що таке сім’я. Мовляв, це складне поняття, не потрібно давати йому юридичне тлумачення. Ось і виходить, що будь-які статеві відносини між чоловіком і жінкою можуть розглядатися владними та судовими органами виключно як сімейно-шлюбні стосунки, а отже — це сім’я, родина. Така розмитість і породжує кризу сім’я, зокрема це стосується і терміну "домашнє насильство".

У законодавствах країн світу поняття "домашнє насильство" або взагалі відсутнє, або розглядається виключно з точки зору того, щодо кого це насильство здійснюється, а не того, що собою являє це насильство як певна злочинна дія.

Ось вам конкретний приклад. У законодавстві України домашнє насильство визначається наступним чином:
"Домашнє насильство — це дія або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства, вчинена в сім’ї або в межах місця спільного проживання, або якщо потерпілий та правопорушник є чи були членами однієї сім’ї, проживали разом або мали спільних дітей — незалежно від того, проживали вони разом на момент вчинення акту насильства чи ні".

І подібне тлумачення зустрічається в усіх країнах, де законодавчо згадується термін "домашнє насильство".

А далі ще цікавіше. У кожній країні, де є подібне законодавство, форми цього домашнього насильства мають найрізноманітніші інтерпретації, причому ці форми не витримують критики не те що на рівні юридичного аналізу, а навіть на рівні загальноприйнятих людських уявлень про те, що відбувається.

Давайте переконаємося в цьому. Звернімося до законодавства України.
Так, відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», формами домашнього насильства є:

1. Фізичне насильство — умисне завдання тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, що спричиняють фізичний біль та/або страждання.

Зверніть увагу на смисловий зміст цього формулювання. Виникає питання: хіба бувають тілесні ушкодження, які не спричиняють фізичного болю та/або страждань? З іншого боку, якщо тілесних ушкоджень немає — чи можна це вже не вважати насильством?

Погодьтеся, фізична сила, у тому числі й біль покарання, як і все в цьому світі, може бути як шкідливою, так і корисною. Власне, вона й дана людині для того, щоб ми навчились її використовувати, а не забороняли з наївності. У загальноприйнятому сенсі у світі немає ні добра, ні зла (Біблія), є лише помилкові стосунки та дії стосовно майже всього, що нас оточує. Але це зовсім не означає, що треба заборонити, наприклад, алкоголь, солодощі, вогонь тощо. Дитину, наприклад, треба навчити аналізувати ситуацію, керувати — тобто досягати бажаного, але також важливо навчити її й підкорятись. Співвідношення цих якостей у кожної дитини індивідуальне, але всі вони мають бути присутні. На першому місці, звісно, пояснення. Але якщо це не діє, адже дитина і батьки не є досконалими, і, наприклад, дитина продовжує пхати цвях в електричну розетку — то треба бути дуже жорстоким, аби не застосувати до неї фізичну силу як покарання болем. Дай Боже нам усім по-справжньому любити дитину, а не поклонятись своїм страхам і служити власному егоїзму в образі «хорошого батька/матері».

До того ж, у будь-якій сфері життя, якщо людина поводиться досить помилково, до неї застосовують заходи фізичного впливу, спричиняючи їй при цьому страждання, фізичний біль і навіть тілесні ушкодження. І все це передбачено законом (поліція, силові структури, охорона тощо). Виникає питання: а хіба в родині не буває грубих порушень поведінкових норм? Виходить, застосування фізичної сили неминуче й у родині, наприклад, для припинення бійки між дітьми чи підлітками. Питання лише в тому, хто це робитиме і наскільки адекватно буде застосована фізична сила.

Крім того, погодьтеся, в Кримінальних кодексах будь-якої країни передбачена сувора кримінальна відповідальність за завдання тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості незалежно від того, де і щодо кого скоєно цей злочин.

2. Сексуальне насильство — будь-які дії сексуального характеру, вчинені без згоди одного з партнерів.
Знову ж таки, зверніть увагу: сказано — партнерів, а не подружжя. А хто такі партнери у сексуальних стосунках з юридичної точки зору? І як взагалі визначити, навіть якщо це офіційно чоловік і дружина, вони роздяглися і лягли спати, чи була, наприклад, дружина згодна на секс чи ні? Адже жінка завжди може сказати, що не була згодна на сексуальну близькість, навіть якщо вона голою лягла поряд із чоловіком, а потім їй щось не сподобалося в його поведінці.
А з іншого боку, з ким чоловіку у нашому цивілізованому світі мати сексуальні стосунки, якщо дружина відмовляється? Іншої дружини в нього ж немає, як на Сході. Мастурбувати, чи що? Але це рано чи пізно призводить до психічних розладів.

Далі, що таке дії сексуального характеру? Наприклад, дії дружини, яка роздягається перед чоловіком, щоб лягти з ним спати, а він не хоче сексуальних стосунків — можна розцінити як збуджувальні, тобто дії сексуального характеру без згоди чоловіка. А отже, це сексуальне насильство. Або хтось із подружжя захоче поцілувати іншого — то треба на це отримати згоду? Яким чином? До того ж, від згоди завжди можна відмовитися, навіть письмової, мовляв, вона була отримана під тиском.

Вдумайтеся, що відбувається. Виходить, що чоловіку, в першу чергу, краще взагалі уникати сексуальних стосунків із жінкою, інакше проблем не уникнути. У результаті руйнується природна сексуальність, і мимоволі психіка людини переорієнтовується на одностатеві сексуальні стосунки та інші сексуальні трансформації, що, на жаль, і процвітає в сучасному світі.

3. Психологічне насильство — це словесні образи, погрози, приниження, переслідування та інші дії, які спрямовані на контроль, залякування або зниження самооцінки жертви.

А тепер прочитайте цю інтерпретацію психологічного насильства. Виходить, наприклад, якщо взяти попередній приклад: якщо чоловік мав секс із дружиною без її згоди — це буде сексуальне насильство з його боку. А от якщо дружина відмовила чоловікові в сексуальній близькості, то це вже буде психологічне насильство з її боку, адже така її поведінка принижуватиме чоловіка і знижуватиме його самооцінку, не кажучи вже про його фізичні страждання. І таких прикладів можна навести чимало.

Виходить, будь-яке попередження дитині про заборону чогось, якщо вона не виконує завдання у школі чи вдома, згідно з наведеним тлумаченням, буде нічим іншим, як психологічним насильством.

Навіть будь-який контроль неможливо здійснювати, вдумайтесь, адже це вже вважатиметься психологічним насильством. То, може, слід скрізь — і на підприємствах, і в будь-яких інших організаціях — розглядати контроль виключно як психологічне насильство? Ну й ну!

4. Економічне насильство — це навмисне обмеження у фінансових засобах, заборона на роботу, контроль над майном або ресурсами жертви.
Погодьтесь, у світі немає жодної людини, яка б у тій чи іншій мірі не обмежувала когось у фінансових засобах з певних причин. Зокрема, навіть держава в особі конкретних чиновників обмежує, наприклад, пенсіонерів у фінансах. То, можливо, і це слід вважати економічним насильством? Чи державі це дозволено?

А якщо молода жінка хоче влаштуватися на роботу, яка шкодить її здоров’ю та репродуктивній функції? У кожній країні є перелік таких професій, і цей перелік відрізняється на Сході та Заході. Якщо батьки або навіть чоловік проти цього — тобто забороняють їй це, у межах своїх можливостей, звісно, залежно знову ж таки від країни проживання, — то чи слід і це вважати економічним насильством?

А як, скажіть, можна не контролювати фінансові витрати своєї дитини, навіть якщо вона десь самостійно їх заробила? Безконтрольність у всіх сферах життя призводить до сумних наслідків.

От і виходить, що під домашнім насильством можна розуміти будь-які владні повноваження, які, за бажання, можна назвати насильством. Адже завжди є те, що комусь не подобається в усіх сферах життя, зокрема і в родині та сімейно-шлюбних відносинах. У результаті виходить, що будь-які негативні емоції в сім’ї можна трактувати виключно як насильство.

А оскільки негативні емоції усунути апріорі неможливо, психологічно весь процес боротьби з домашнім насильством мимоволі перебудовується на усунення сім’ї як соціального інституту. Адже якщо не буде сім’ї — не буде й негативних емоцій у ній, а отже, не буде і домашнього насильства. Ура, ми перемогли!

І, звісно, головний обвинувачений у домашньому насильстві — це чоловік. Будь-які його дії, спрямовані на вироблення правил функціонування сім’ї та формування сімейно-шлюбних відносин, не кажучи вже про фізичну силу, яка також може бути корисною, наприклад, відібрати у підлітка сигарету чи фізично припинити перегодовування дитини, одразу вважаються домашнім насильством.

Складається враження, що поняття "домашнє насильство", як термін, і було вигадане з метою усунути будь-яку чоловічу владу в родині та сімейно-шлюбних відносинах.

Давайте замислимося, чи може існувати держава, підприємство, будь-яка установа без владних повноважень у ній конкретної особи? Звісно ж, ні, скаже будь-яка розсудлива людина. А сім’я — це також установа, соціальний інститут, призначення якого полягає в народженні, вихованні та розвитку людини як особистості, зокрема й за статевою ознакою.

А кому ж належать владні повноваження в сім’ї? Скажемо прямо — та просто нікому. Сімейні кодекси в так званих цивілізованих країнах приписують подружжю щоразу домовлятися, що апріорі, як правило, є неможливим через інтелектуальну недосконалість усіх без винятку. У християнстві католики й православні не можуть домовитися, наприклад, щоб Пасха чи Різдво святкувалися в один день. Та й взагалі, подивіться, що діється у світі! Чому ж там не домовляються? А в сім’ї на законодавчому рівні вирішили, що завжди можна домовитися. Дива законотворчості!

Чому так відбувається? Та просто в свідомості багатьох людей влада — це щось погане, хоча насправді влада — це обов’язкова умова існування будь-якої організації. Навіть у фан-клубах чи товариствах за інтересами вона, ця влада, там прописана. А в сім’ї її, на жаль, немає, тобто влада належить усім, а значить — нікому. То чого ж ми дивуємося, що сім’я як соціальна цінність, базова клітинка суспільства, з кожним роком усе більше й більше руйнується?

Кому ж має належати влада в сім’ї? Нехай це вирішують подружжя, а не Сімейні кодекси, але доцільно, погодьтесь, з огляду на природні психофізичні особливості чоловіка і жінки, надати цю владу чоловікові. До того ж, на це вказують і Біблія, і Коран, мудрість яких варто пізнавати нам всім та поступово впроваджувати в законотворчість. Тим більше, що у нас майже всі — віруючі люди!

Так у чому ж справа? Тим більше, що всім потрібні справжні й сильні чоловіки. А звідки ж їм взятись, якщо будь-яке виявлення їхніх владних повноважень одразу ж стає чоловічим шовінізмом або, тепер уже, і домашнім насильством.

Але отримувати бажане, навіть підкоряючись, — це теж влада. Іншими словами, коли присутня чоловіча влада, проявляється і жіноча влада — інакше не буває. Це як у народному танці, коли чоловік танцює з жінкою. Вони підкоряються доцільності природних рухів у танці відповідно до своєї чоловічої й жіночої природи. Якщо вони виконуватимуть однакові рухи — танцю не буде, як не буде, умовно кажучи, і гармонійних стосунків між чоловіком та жінкою при такому підході.

Сенс цих стосунків полягає в наступному:

Чоловік — джерело життя, що формує жіночність.
Жінка — джерело любові, яке народжує чоловічі якості.

Тож замисліться, будь ласка: не буде жіночності — не буде й чоловічих якостей, не кажучи вже про сильних і справжніх чоловіків.
Чому ми боїмося чоловічої влади в родині? Вона може бути хибною або навіть злочинною? Так, звичайно, як і будь-яка інша влада, зокрема жіноча, у будь-якій сфері життя.

Проте відсутність влади — це найгірше, що тільки може бути в державі, будь-якій установі і, звісно ж, у родині.

Слід боятися не присутності чоловічої влади в сімейних та шлюбних стосунках, а її відсутності!

На жаль, сьогодні в медійному просторі чоловіка дуже часто зображують як якогось монстра, від якого потрібно захищати жінку, що в корені суперечить дійсності.

Будь-який нормальний чоловік хоче любити свою жінку і тим більше своїх дітей. З цією метою він і пропонує жінці, як кажуть, свою руку і серце. І тільки жінка, тільки вона в усіх країнах світу визначає, приймати в своєму житті конкретного чоловіка як чоловіка і батька своїх дітей чи ні.
Все інше — кримінал.

От і виходить, що жінка або помиляється у своєму виборі, або звідки береться ненависть у їхніх стосунках?

Так, все дуже просто, дізнатися, яка ти жінка, можна тільки в стосунках з чоловіком і навпаки, звісно, і то з часом. Що подобається чоловікові в жінці і духовно, і тілесно, визначає тільки він, чоловік. Іншими словами, жіночність формує чоловік, в результаті чого він і стає, знову ж таки, завдяки жінці, справжнім чоловіком, якого так всі й потребують. А для цього йому потрібні владні повноваження в родині, а інакше навіщо йому взагалі одружуватися і створювати родину? Оплодотворити жінку можна й так, без родини, а ще краще в пробірці, вже точно ніхто не звинуватить чоловіка в жодному насильстві, що і процвітає в Європі. Супер!

Але завдання чоловіка відповідно до його природної суті — зробити щасливими, як духовно, так і фізично, свою жінку та своїх дітей! Згідно з Святими Писаннями, він несе пряму відповідальність за них перед Богом!
І він, чоловік, щиро бажає любити свою сім’ю любов’ю чоловіка і батька. Іншими словами, чоловікові може бути добре, якщо добре його жінці та дітям, і ніяк інакше.

При цьому слід розуміти, що абсолютно всі члени сім’ї не є досконалими, тому неминучі негативні емоції, в тому числі сильні, у всіх без винятку, і це не насильство, а процес розвитку особистісних якостей, в тому числі й за статевою ознакою, під впливом певних владних повноважень. І кожному потрібно займатися своїми недоліками, які і виявляються в цьому випадку, через конкретні стосунки в сім’ї та з людиною протилежної статі. Да, владою потрібно вміти користуватися, її треба вдосконалювати, як і все в цьому світі, але ні в якому разі не забороняти її під будь-яким приводом, наприклад, під виглядом боротьби з домашнім насильством.

Таким чином, домашнє насильство, як поняттєва категорія, є проявом фемінізму, як ідеології, спрямованої на дискредитацію чоловічого статусу та повне усунення його влади в сім'ї та сімейно-шлюбних відносинах. Результат такого світогляду ми всі бачимо — розпад сім'ї як соціального інституту, оскільки основною умовою функціонування будь-якої установи, інституту тощо є наявність у цій структурі владних повноважень у конкретної особи.
Вибір світогляду за вами, шановні читачі!

Євген Шантир,
професор психології, доктор філософії з медицини

РАЗРУШЕНИЕ СЕМЬИ ИЛИ ДОМАШНЕЕ НАСИЛИЕ

shantyr — Thu, 22 Feb 2024 22:56:17 GMT

РАЗРУШЕНИЕ СЕМЬИ ИЛИ ДОМАШНЕЕ НАСИЛИЕ

Эта статья предлагает новое мировоззрение, цель которого сохранение и укрепление социального института семьи, как основы существования и развития любого общества.

Сразу необходимо отметить, что наше мировоззрение и сопровождающее его законодательство, то есть Семейные кодексы – основная причина деградации мужского и женского начала. Юридического определения Равенству нет и каждый понимает под этим понятием нечто примитивное, обычно просто некую одинаковость. Это и приводит к проблемам в семье и различным сексуальным трансформациям в современном, в первую очередь, так называемом цивилизованном мире.

Но почему же сегодня так много Домашнего насилия и, самое главное, что понимать под этим понятием – Домашнее насилие?
Оказывается, всё очень просто! А никто и не собирается давать конкретное однозначное определение этой понятийной категории. То ли так задумано, то ли это сделать вообще не представляется возможным. Судя по всему, задача стоит совсем другая – разрушить семью!

Почему? Спросите вы, да потому, что сегодня мировоззренческий тренд, опять-таки в так называемых цивилизованных странах, осознанно или не осознанно, но фактически направлен на нивелирование семьи как социального института, ячейки общества и т.д.

Об этом свидетельствует даже тот факт, что в Семейных кодексах отсутствует само определение что такое семья. Мол это сложное понятие, не надо давать ему юридическое толкование. Вот и получается, что любые отношения по половому признаку между мужчиной и женщиной могут рассматриваться во властных и судебных инстанциях исключительно как семейно-брачные отношения, а значить это семья. Вот такая размытость и порождает кризис семьи, в том числе это касается теперь уже и термина "домашнее насилие".

В законодательствах стран мира понятие "домашнее насилии" или вообще отсутствует, или рассматривается исключительно с точки зрения в отношении кого это насилие проявляется, а не что собой представляет это насилие, как некое преступное действие.

Вот вам конкретный пример. В законодательстве Украины домашнее насилие определяется следующим образом:
"Домашнее насилие – это действие или бездействие физического, сексуального, психологического или экономического насилия, совершаемое в семье или в пределах места совместного проживания либо, если жертва и правонарушитель являются или были членами одной семьи, проживали вместе или имели общих детей, независимо от того, проживали ли они совместно на момент совершения акта насилия".

И подобное толкование встречается во всех странах, где законодательно упоминается термин "домашнее насилие".

А дальше ещё интересней. В каждой стране, где встречается подобное законодательство, формы этого домашнего насилия имеют самую разную интерпретацию, к тому же эти формы не выдерживают критики не то что на уровне юридического анализа, а даже на уровне общепринятых человеческих представлений о происходящем.

Давайте убедимся в этом. Обратимся, к тому же законодательству Украины. Так, согласно Закону Украины "О предотвращении и противодействии домашнему насилию", формы домашнего насилия включают:
1. Физическое насилие — намеренное нанесение телесных повреждений различной степени тяжести, которые вызывают физическую боль и/или страдания.
Обратите внимание на смысловое содержание текста. Спрашивается, а разве есть телесные повреждения, которые не вызывают физическую боль и/или страдания. С другой стороны, а если нет телесных повреждений, то это уже не насилие?
Согласитесь, физическая сила, в том числе и боль наказания, как и всё в этом мире, может быть и вредной, и полезной. Она, эта физическая сила, на то и дана, чтоб мы научились использовать её, а не запретили по наивности своей. В общепринятом смысле в мире нет ни добра, ни зла (Библия), есть ошибочные отношения и действия практически ко всему, что нас окружает, но это вовсе не значит, что надо запретить, например, алкоголь, сладости, огонь и т.д. Ребенка, например, надо научить анализировать ситуацию, командовать, то есть получать то, что ему хочется, но также важно научить ребенка и подчиняться. Соотношение этих качеств строго индивидуально, но все они должны быть. На первом месте, конечно же, объяснения, но если это не получается, а ведь ребенок и родители не совершенны, и видят, например, что ребенок продолжает лезть гвоздем в электрическую розетку, то надо быть очень жестоким человеком, чтоб не применить к нему физическую силу, как наказание болью. Дай Бог нам всем по-настоящему любить ребенка, а не молиться своим страхам и служить своему собственному величию "хорошего родителя".
При этом в любой сфере жизни, если человек ведёт себя в достаточной мере ошибочно, к нему применяют меры физического воздействия, причиняя ему при этом страдания, физическую боль и даже телесные повреждения. И всё это даже предусмотрено законом (полиция, силовые структуры, охранники и т.д.). Спрашивается, а в семье разве не бывает грубых нарушений поведенческих стереотипов? Так значит применение физической силы неизбежно и в семье, например, прекратить драку между детьми или подростками. Вопрос только кто это будет делать и насколько адекватно применяется физическая сила.
Потом, согласитесь, в Уголовных кодексах любой страны предусмотрена строгая уголовная ответственность за нанесение телесных повреждений различной степени тяжести вне зависимости где и над кем совершено это преступление.

2. Сексуальное насилие — любые действия сексуального характера, совершенные без согласия одного из партнёров.
Опять-таки, обратите внимание, сказано партнеров, не супругов. А партнеры это кто такие в сексуальных отношениях с юридической точки зрения? И как вообще определить, даже если это официально муж и жена, они разделись и легли спать, была ли, например, жена согласна на секс или нет? Ведь всегда же женщина может сказать о том, что она не была согласна на сексуальную близость, даже если она обнаженной разместилась возле мужчины, а потом ей что-то не понравилось в поведении мужа. А с другой стороны, с кем же мужчине в нашем цивилизованном мире иметь сексуальные отношения, если жена отказывается? Другой жены у него же нет, как востоке. Мастурбировать что ли, но это приводит, рано или поздно, к расстройствам психики.
Потом, что такое действия сексуального характера? Например, действия жены, которая раздевается перед мужем, чтоб лечь с ним спать, а он не хочет сексуальных отношений, можно расценить как возбуждающие, то есть действия сексуального характера, без согласия мужа. А значит это насилие сексуальное. Или просто кто-то из супругов захочет поцеловать другого, то надо получить на это согласие? Каким образом? К тому же от согласия всегда можно отказаться, даже письменного, мол под давлением оно было получено.
Вдумайтесь, что происходит? Получается, что мужчине, в первую очередь, лучше вообще избегать сексуальных отношений с женщиной, иначе проблем не оберёшься. В итоге разрушается сексуальность природная и невольно психика человека переориентируется на однополые сексуальные отношения и другие сексуальные трансформации, что, к сожалению, и процветает в современном мире.

3. Психологическое насилие — словесные оскорбления, угрозы, унижения, преследования и другие действия, которые направлены на контроль, запугивание или понижение самооценки жертвы.
Теперь почитайте эту интерпретацию психологического насилия. Получается, например, если взять предыдущий пример, если муж занимался сексом с женой без её согласия – это будет сексуальным насилием с его стороны. А вот если жена отказала мужу в сексуальной близости, то это уже будет психологическим насилием с её стороны, ведь такое её поведение будет унижать мужчину и понижать его самооценку, не говоря уже о его физических страданиях. И подобных примеров можно привести множество.
Так любое предупреждение ребенку что-то запретить, если он не выполняет в школе или дома какие-то задания, будет ничем иным как психологическим насилием, исходя из представленного выше толкования.
Даже любой контроль нельзя осуществлять, вчитайтесь, это уже будет психологическим насилием. Так может надо везде и на предприятиях, и в любых других организациях рассматривать контроль исключительно, как психологическое насилие? Ну и ну!

4. Экономическое насилие — умышленное ограничение в финансовых средствах, запрет на работу, контроль над собственностью или ресурсами жертвы.
Согласитесь, в мире нет ни одного человека, которой в той или иной степени не ограничивал бы по той или иной причине в финансовых средствах другого человека. В том числе даже государство, в лице конкретных чиновников, ограничивает, например, пенсионеров в финансовых средствах. Так давайте и это считать экономическим насилием, или государству это можно делать?
А если молодая женщина хочет устроиться на работу, которая вредит её здоровью и детородной функции? В каждой стране есть список таких профессий и он, этот список тоже разный на востоке и на западе. А родители или даже муж противится этому, то есть запрещает это, в меру своих возможностей, конечно, в зависимости опять-таки от страны проживания. То это тоже надо отнести к экономическому насилию?
А как скажите можно не контролировать финансовые расходы своего ребенка, даже если он где-то заработал их сам? Бесконтрольность во всех сферах жизни приводит к плачевным результатам.

Вот и получается, что под домашним насилием можно понимать любые властные полномочия, которые при желании, можно называть насилием. Ведь всегда есть то, что кому-то не нравиться во всех сферах жизни, в том числе и в семье и семейно-брачных отношениях. В итоге получается, что любые отрицательные эмоции в семье можно трактовать исключительно как насилие.

А поскольку отрицательные эмоции устранить, априори, невозможно, психологически весь процесс борьбы с домашним насилием непроизвольно перестраивается на устранение семьи, как социального института. Ведь если не будет семьи, то не будет и отрицательных эмоций в ней, а значит не будет и домашнего насилия. Ура, мы победили!

И, конечно, главный обвиняемый в домашнем насилии – это мужчина. Любые его действия, направленные на выработку правил функционирование семьи и формирование семейно-брачных отношений, не говоря уже о физической силе, которая тоже может быть полезной, например, забрать у подростка сигарету или физически прекратить перекармливание ребенка, тут же становиться домашним насилием.

Складывается впечатление, что понятие домашнее насилие, как термин, и придумано с целью устранить всякую мужскую власть в семье и семейно-брачных отношениях.

Давайте вдумаемся, может ли существовать государство, предприятие, любое учреждение без властных полномочий в нем конкретного человека? Конечно же нет, скажет любой здравомыслящий человек. А семья – это тоже учреждение, социальный институт, предназначение которого заключается в рождении, воспитании и развитии человека как личности, в том числе и по половому признаку.

А кому же принадлежат властные полномочия в семье? Скажем прямо, да просто никому, Семейные кодексы, в так называемых цивилизованных странах, предписывают супругам каждый раз договариваться, что априори, как правило, не представляется возможным в силу интеллектуального несовершенства всех без исключения. В Христианстве католики и православные не могут договориться, например, чтоб в один день была Пасха или Рождество. Да и вообще, посмотрите, что твориться в мире! Почему же там не договариваются? А в семье на законодательном уровне решили, что всегда можно договориться. Чудеса законотворчества!

Почему так происходит? Да просто в сознании многих людей власть – это что-то плохое, а на самом деле власть обязательное условие существования любой организации. Даже в фан-клубах или обществах по интересам она, эта власть, там прописана. А в семье её, увы, нет, то есть власть принадлежит всем, а значить никому. Что ж мы удивляемся, что семья, как социальная ценность, базовая ячейка общества разрушается с каждым годом всё больше и больше.

Кому же должна принадлежать власть в семье? Пусть решают супруги, а не Семейные кодексы, но целесообразно, согласитесь, в силу природных психофизических данных мужчины и женщины, предоставить эту власть мужчине. К тому же к этому призывают и Библия, и Коран, мудрость которых надо познавать и постепенно применять в законотворчестве. Тем более, что у нас же все практически верующие люди!

Так в чем же дело? Тем более, что всем нужны настоящие и сильные мужчины. А где ж они возьмутся, если любое проявление их властных полномочий тут же становиться мужским шовинизмом или, теперь уже, домашним насилием.

Но получать, то что хочешь, даже подчиняясь, это тоже власть. Другими словами, когда присутствует мужская власть, то проявляется и женская власть, и никак иначе. Это как в любом народном танце, когда мужчина танцует с женщиной. Они подчиняются целесообразности природных движений в танце в соответствии со своим мужским и женским началом. Если они буду делать одинаковые движения, то танца у них не получится, как не получится, образно говоря, при таком подходе и отношений по половому признаку!
Смысл этих отношений заключается в следующем:

Мужчина – источник жизни, формирующий женственность.
Женщина – источник любви, рождающий мужские качества.

Вот и вдумайтесь, пожалуйста, не будет женственности, то не будет и мужских качеств, не говоря уже о сильных и настоящих мужчинах.
Почему же мы боимся мужской власти в семье? Она может быть ошибочной или даже преступной? Да, конечно, как и любая другая власть, в том числе и женская и в любой сфере жизни.

Однако, отсутствие власти – это самое плохое, что только может быть в государстве, в любом учреждении и, конечно же, в семье.

Бояться надо не присутствия мужской власти в семье и семейно-брачных отношениях, а её отсутствия!

К сожалению, сегодня в медийном пространстве мужчину представляют очень часто, как некого монстра, от которого надо защищать женщину, что в корне противоречит реальности.

Любой нормальный мужчина хочет любить свою женщину и тем более свих детей. С этой целью он и предлагает женщине, как говорится, свою руку и сердце. И только женщина, только она во всех странах мира определяет принимать в свою жизнь конкретного мужчину в качестве мужа и отца своих детей или нет. Всё остальное криминал.

Вот и получается, что женщина или ошибается в своём выборе или откуда берется ненависть в их отношениях?

Да, всё очень просто, узнать какая ты женщина можно только в отношениях с мужчиной и наоборот, конечно, и то с течением времени. Что нравиться мужчине в женщине и духовно, и телесно, определяет только он, мужчина. Другими словами, женственность формирует мужчина, в результате чего он и становится, опять-таки, благодаря женщине, настоящим мужчиной, который так всем нужен. А для этого ему нужны властные полномочия в семье, а иначе зачем ему вообще жениться и создавать семью? Оплодотворить женщину можно и так, без семьи, а ещё лучше в пробирке, уж точно никто не обвинит мужчину ни в каком насилии, что и процветает в Европе. Супер!

Но задача мужчины по всей природе своей сделать счастливыми и духовно, и физически и свою женщину, и своих детей! Согласно Святым писаниям он несет прямую ответственность за них перед Богом! И он, мужчина, искренне желает любить свою семью любовью мужа, отца, мужчины. Иначе говоря, мужчине может быть, образно говоря, хорошо, если хорошо его женщине и детям, и никак иначе.

При этом надо понимать, что абсолютно все члены семьи не совершенны, поэтому неизбежны отрицательные эмоции, в том числе сильные, у всех без исключения и это не насилие, а процесс развития личностных качеств, в том числе и по половому признаку под влиянием определенных властных полномочий. И каждому надо заниматься своими недостатками, которые и видны в данном случае, через конкретные отношения в семье и с противоположный полом. Да властью надо уметь пользоваться, её надо совершенствовать, как и всё в этом мире, но ни в коем случае не запрещать её под каким-либо предлогом типа борьбы с домашним насилием.

Таким образом, Домашнее насилие, как понятийная категория, является проявлением феминизма, как идеологии направленной на дискредитацию мужского начала и полное устранение его власти в семье и семейно-брачных отношениях. Результат такого мировоззрения мы все видим – распад семьи, как социального института, так как основным условием функционирования любого учреждения, института и т.д. является наличие у кого-то в этой структуре властных полномочий.
Выбор мировоззрения за вами, уважаемые читатели!

Евгений Шантырь,
профессор психологии, доктор философии по медицине