| Меню сайта |
 |
|
|
 |
| Категории раздела |
|
|
|
|
| Статистика |
|
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
|
|
| Приветствую Вас, Гость · RSS |
23 Июня 2025, 9.51.15 |
ЦЕНТР НАУЧНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКИХ УСЛУГ - Новый психоаналитический подход к решению вашей внутренней гармонии
Евгений Шантырь - профессор психологии, врач, доктор философии по медицине, готов помочь вам разобраться с тем, что мешает вашему личному и профессиональному росту.
Вместе мы определимся с истинными причинами ваших проблем и разработаем индивидуальный план действий для их преодоления.
Не откладывайте свою жизнь на потом,
начните своё развитие, как личности, прямо сейчас: +380970266288, Viber, Telegram, WhatsApp, Messenger, Zoom, [email protected]
Запись на консультацию
ЗРУЙНУВАННЯ СІМ’Ї АБО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО
ЗРУЙНУВАННЯ СІМ’Ї АБО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО
Ця стаття пропонує нове світоглядне бачення, метою якого є збереження та зміцнення соціального інституту родини як основи існування та розвитку будь-якого суспільства.
Одразу варто зазначити, що наше світоглядне уявлення та супровідне йому законодавство, тобто Сімейні кодекси, є основною причиною деградації чоловічого та жіночого начала. Юридичного визначення поняття Рівності не існує, і кожен розуміє під цим поняттям щось примітивне, зазвичай просто певну однаковість. Саме це й призводить до проблем у родині та різних сексуальних трансформацій у сучасному, передусім так званому цивілізованому світі.
Але чому ж сьогодні так багато домашнього насильства і, головне, що розуміти під цим поняттям — "домашнє насильство"?
Виявляється, все дуже просто! Ніхто й не збирається давати конкретне й однозначне визначення цій понятійній категорії. Чи то так задумано, чи то це взагалі неможливо. Судячи з усього, мета зовсім інша — зруйнувати родину!
Чому? — запитаєте ви. А тому, що сьогодні світоглядний тренд, знову ж таки в так званих цивілізованих країнах, свідомо або несвідомо, але фактично спрямований на нівелювання родини як соціального інституту, осередку суспільства тощо.
Про це свідчить навіть той факт, що в Сімейних кодексах відсутнє саме визначення, що таке сім’я. Мовляв, це складне поняття, не потрібно давати йому юридичне тлумачення. Ось і виходить, що будь-які статеві відносини між чоловіком і жінкою можуть розглядатися владними та судовими органами виключно як сімейно-шлюбні стосунки, а отже — це сім’я, родина. Така розмитість і породжує кризу сім’я, зокрема це стосується і терміну "домашнє насильство".
У законодавствах країн світу поняття "домашнє насильство" або взагалі відсутнє, або розглядається виключно з точки зору того, щодо кого це насильство здійснюється, а не того, що собою являє це насильство як певна злочинна дія.
Ось вам конкретний приклад. У законодавстві України домашнє насильство визначається наступним чином:
"Домашнє насильство — це дія або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства, вчинена в сім’ї або в межах місця спільного проживання, або якщо потерпілий та правопорушник є чи були членами однієї сім’ї, проживали разом або мали спільних дітей — незалежно від того, проживали вони разом на момент вчинення акту насильства чи ні".
І подібне тлумачення зустрічається в усіх країнах, де законодавчо згадується термін "домашнє насильство".
А далі ще цікавіше. У кожній країні, де є подібне законодавство, форми цього домашнього насильства мають найрізноманітніші інтерпретації, причому ці форми не витримують критики не те що на рівні юридичного аналізу, а навіть на рівні загальноприйнятих людських уявлень про те, що відбувається.
Давайте переконаємося в цьому. Звернімося до законодавства України.
Так, відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», формами домашнього насильства є:
1. Фізичне насильство — умисне завдання тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, що спричиняють фізичний біль та/або страждання.
Зверніть увагу на смисловий зміст цього формулювання. Виникає питання: хіба бувають тілесні ушкодження, які не спричиняють фізичного болю та/або страждань? З іншого боку, якщо тілесних ушкоджень немає — чи можна це вже не вважати насильством?
Погодьтеся, фізична сила, у тому числі й біль покарання, як і все в цьому світі, може бути як шкідливою, так і корисною. Власне, вона й дана людині для того, щоб ми навчились її використовувати, а не забороняли з наївності. У загальноприйнятому сенсі у світі немає ні добра, ні зла (Біблія), є лише помилкові стосунки та дії стосовно майже всього, що нас оточує. Але це зовсім не означає, що треба заборонити, наприклад, алкоголь, солодощі, вогонь тощо. Дитину, наприклад, треба навчити аналізувати ситуацію, керувати — тобто досягати бажаного, але також важливо навчити її й підкорятись. Співвідношення цих якостей у кожної дитини індивідуальне, але всі вони мають бути присутні. На першому місці, звісно, пояснення. Але якщо це не діє, адже дитина і батьки не є досконалими, і, наприклад, дитина продовжує пхати цвях в електричну розетку — то треба бути дуже жорстоким, аби не застосувати до неї фізичну силу як покарання болем. Дай Боже нам усім по-справжньому любити дитину, а не поклонятись своїм страхам і служити власному егоїзму в образі «хорошого батька/матері».
До того ж, у будь-якій сфері життя, якщо людина поводиться досить помилково, до неї застосовують заходи фізичного впливу, спричиняючи їй при цьому страждання, фізичний біль і навіть тілесні ушкодження. І все це передбачено законом (поліція, силові структури, охорона тощо). Виникає питання: а хіба в родині не буває грубих порушень поведінкових норм? Виходить, застосування фізичної сили неминуче й у родині, наприклад, для припинення бійки між дітьми чи підлітками. Питання лише в тому, хто це робитиме і наскільки адекватно буде застосована фізична сила.
Крім того, погодьтеся, в Кримінальних кодексах будь-якої країни передбачена сувора кримінальна відповідальність за завдання тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості незалежно від того, де і щодо кого скоєно цей злочин.
2. Сексуальне насильство — будь-які дії сексуального характеру, вчинені без згоди одного з партнерів.
Знову ж таки, зверніть увагу: сказано — партнерів, а не подружжя. А хто такі партнери у сексуальних стосунках з юридичної точки зору? І як взагалі визначити, навіть якщо це офіційно чоловік і дружина, вони роздяглися і лягли спати, чи була, наприклад, дружина згодна на секс чи ні? Адже жінка завжди може сказати, що не була згодна на сексуальну близькість, навіть якщо вона голою лягла поряд із чоловіком, а потім їй щось не сподобалося в його поведінці.
А з іншого боку, з ким чоловіку у нашому цивілізованому світі мати сексуальні стосунки, якщо дружина відмовляється? Іншої дружини в нього ж немає, як на Сході. Мастурбувати, чи що? Але це рано чи пізно призводить до психічних розладів.
Далі, що таке дії сексуального характеру? Наприклад, дії дружини, яка роздягається перед чоловіком, щоб лягти з ним спати, а він не хоче сексуальних стосунків — можна розцінити як збуджувальні, тобто дії сексуального характеру без згоди чоловіка. А отже, це сексуальне насильство. Або хтось із подружжя захоче поцілувати іншого — то треба на це отримати згоду? Яким чином? До того ж, від згоди завжди можна відмовитися, навіть письмової, мовляв, вона була отримана під тиском.
Вдумайтеся, що відбувається. Виходить, що чоловіку, в першу чергу, краще взагалі уникати сексуальних стосунків із жінкою, інакше проблем не уникнути. У результаті руйнується природна сексуальність, і мимоволі психіка людини переорієнтовується на одностатеві сексуальні стосунки та інші сексуальні трансформації, що, на жаль, і процвітає в сучасному світі.
3. Психологічне насильство — це словесні образи, погрози, приниження, переслідування та інші дії, які спрямовані на контроль, залякування або зниження самооцінки жертви.
А тепер прочитайте цю інтерпретацію психологічного насильства. Виходить, наприклад, якщо взяти попередній приклад: якщо чоловік мав секс із дружиною без її згоди — це буде сексуальне насильство з його боку. А от якщо дружина відмовила чоловікові в сексуальній близькості, то це вже буде психологічне насильство з її боку, адже така її поведінка принижуватиме чоловіка і знижуватиме його самооцінку, не кажучи вже про його фізичні страждання. І таких прикладів можна навести чимало.
Виходить, будь-яке попередження дитині про заборону чогось, якщо вона не виконує завдання у школі чи вдома, згідно з наведеним тлумаченням, буде нічим іншим, як психологічним насильством.
Навіть будь-який контроль неможливо здійснювати, вдумайтесь, адже це вже вважатиметься психологічним насильством. То, може, слід скрізь — і на підприємствах, і в будь-яких інших організаціях — розглядати контроль виключно як психологічне насильство? Ну й ну!
4. Економічне насильство — це навмисне обмеження у фінансових засобах, заборона на роботу, контроль над майном або ресурсами жертви.
Погодьтесь, у світі немає жодної людини, яка б у тій чи іншій мірі не обмежувала когось у фінансових засобах з певних причин. Зокрема, навіть держава в особі конкретних чиновників обмежує, наприклад, пенсіонерів у фінансах. То, можливо, і це слід вважати економічним насильством? Чи державі це дозволено?
А якщо молода жінка хоче влаштуватися на роботу, яка шкодить її здоров’ю та репродуктивній функції? У кожній країні є перелік таких професій, і цей перелік відрізняється на Сході та Заході. Якщо батьки або навіть чоловік проти цього — тобто забороняють їй це, у межах своїх можливостей, звісно, залежно знову ж таки від країни проживання, — то чи слід і це вважати економічним насильством?
А як, скажіть, можна не контролювати фінансові витрати своєї дитини, навіть якщо вона десь самостійно їх заробила? Безконтрольність у всіх сферах життя призводить до сумних наслідків.
От і виходить, що під домашнім насильством можна розуміти будь-які владні повноваження, які, за бажання, можна назвати насильством. Адже завжди є те, що комусь не подобається в усіх сферах життя, зокрема і в родині та сімейно-шлюбних відносинах. У результаті виходить, що будь-які негативні емоції в сім’ї можна трактувати виключно як насильство.
А оскільки негативні емоції усунути апріорі неможливо, психологічно весь процес боротьби з домашнім насильством мимоволі перебудовується на усунення сім’ї як соціального інституту. Адже якщо не буде сім’ї — не буде й негативних емоцій у ній, а отже, не буде і домашнього насильства. Ура, ми перемогли!
І, звісно, головний обвинувачений у домашньому насильстві — це чоловік. Будь-які його дії, спрямовані на вироблення правил функціонування сім’ї та формування сімейно-шлюбних відносин, не кажучи вже про фізичну силу, яка також може бути корисною, наприклад, відібрати у підлітка сигарету чи фізично припинити перегодовування дитини, одразу вважаються домашнім насильством.
Складається враження, що поняття "домашнє насильство", як термін, і було вигадане з метою усунути будь-яку чоловічу владу в родині та сімейно-шлюбних відносинах.
Давайте замислимося, чи може існувати держава, підприємство, будь-яка установа без владних повноважень у ній конкретної особи? Звісно ж, ні, скаже будь-яка розсудлива людина. А сім’я — це також установа, соціальний інститут, призначення якого полягає в народженні, вихованні та розвитку людини як особистості, зокрема й за статевою ознакою.
А кому ж належать владні повноваження в сім’ї? Скажемо прямо — та просто нікому. Сімейні кодекси в так званих цивілізованих країнах приписують подружжю щоразу домовлятися, що апріорі, як правило, є неможливим через інтелектуальну недосконалість усіх без винятку. У християнстві католики й православні не можуть домовитися, наприклад, щоб Пасха чи Різдво святкувалися в один день. Та й взагалі, подивіться, що діється у світі! Чому ж там не домовляються? А в сім’ї на законодавчому рівні вирішили, що завжди можна домовитися. Дива законотворчості!
Чому так відбувається? Та просто в свідомості багатьох людей влада — це щось погане, хоча насправді влада — це обов’язкова умова існування будь-якої організації. Навіть у фан-клубах чи товариствах за інтересами вона, ця влада, там прописана. А в сім’ї її, на жаль, немає, тобто влада належить усім, а значить — нікому. То чого ж ми дивуємося, що сім’я як соціальна цінність, базова клітинка суспільства, з кожним роком усе більше й більше руйнується?
Кому ж має належати влада в сім’ї? Нехай це вирішують подружжя, а не Сімейні кодекси, але доцільно, погодьтесь, з огляду на природні психофізичні особливості чоловіка і жінки, надати цю владу чоловікові. До того ж, на це вказують і Біблія, і Коран, мудрість яких варто пізнавати нам всім та поступово впроваджувати в законотворчість. Тим більше, що у нас майже всі — віруючі люди!
Так у чому ж справа? Тим більше, що всім потрібні справжні й сильні чоловіки. А звідки ж їм взятись, якщо будь-яке виявлення їхніх владних повноважень одразу ж стає чоловічим шовінізмом або, тепер уже, і домашнім насильством.
Але отримувати бажане, навіть підкоряючись, — це теж влада. Іншими словами, коли присутня чоловіча влада, проявляється і жіноча влада — інакше не буває. Це як у народному танці, коли чоловік танцює з жінкою. Вони підкоряються доцільності природних рухів у танці відповідно до своєї чоловічої й жіночої природи. Якщо вони виконуватимуть однакові рухи — танцю не буде, як не буде, умовно кажучи, і гармонійних стосунків між чоловіком та жінкою при такому підході.
Сенс цих стосунків полягає в наступному:
Чоловік — джерело життя, що формує жіночність.
Жінка — джерело любові, яке народжує чоловічі якості.
Тож замисліться, будь ласка: не буде жіночності — не буде й чоловічих якостей, не кажучи вже про сильних і справжніх чоловіків.
Чому ми боїмося чоловічої влади в родині? Вона може бути хибною або навіть злочинною? Так, звичайно, як і будь-яка інша влада, зокрема жіноча, у будь-якій сфері життя.
Проте відсутність влади — це найгірше, що тільки може бути в державі, будь-якій установі і, звісно ж, у родині.
Слід боятися не присутності чоловічої влади в сімейних та шлюбних стосунках, а її відсутності!
На жаль, сьогодні в медійному просторі чоловіка дуже часто зображують як якогось монстра, від якого потрібно захищати жінку, що в корені суперечить дійсності.
Будь-який нормальний чоловік хоче любити свою жінку і тим більше своїх дітей. З цією метою він і пропонує жінці, як кажуть, свою руку і серце. І тільки жінка, тільки вона в усіх країнах світу визначає, приймати в своєму житті конкретного чоловіка як чоловіка і батька своїх дітей чи ні.
Все інше — кримінал.
От і виходить, що жінка або помиляється у своєму виборі, або звідки береться ненависть у їхніх стосунках?
Так, все дуже просто, дізнатися, яка ти жінка, можна тільки в стосунках з чоловіком і навпаки, звісно, і то з часом. Що подобається чоловікові в жінці і духовно, і тілесно, визначає тільки він, чоловік. Іншими словами, жіночність формує чоловік, в результаті чого він і стає, знову ж таки, завдяки жінці, справжнім чоловіком, якого так всі й потребують. А для цього йому потрібні владні повноваження в родині, а інакше навіщо йому взагалі одружуватися і створювати родину? Оплодотворити жінку можна й так, без родини, а ще краще в пробірці, вже точно ніхто не звинуватить чоловіка в жодному насильстві, що і процвітає в Європі. Супер!
Але завдання чоловіка відповідно до його природної суті — зробити щасливими, як духовно, так і фізично, свою жінку та своїх дітей! Згідно з Святими Писаннями, він несе пряму відповідальність за них перед Богом!
І він, чоловік, щиро бажає любити свою сім’ю любов’ю чоловіка і батька. Іншими словами, чоловікові може бути добре, якщо добре його жінці та дітям, і ніяк інакше.
При цьому слід розуміти, що абсолютно всі члени сім’ї не є досконалими, тому неминучі негативні емоції, в тому числі сильні, у всіх без винятку, і це не насильство, а процес розвитку особистісних якостей, в тому числі й за статевою ознакою, під впливом певних владних повноважень. І кожному потрібно займатися своїми недоліками, які і виявляються в цьому випадку, через конкретні стосунки в сім’ї та з людиною протилежної статі. Да, владою потрібно вміти користуватися, її треба вдосконалювати, як і все в цьому світі, але ні в якому разі не забороняти її під будь-яким приводом, наприклад, під виглядом боротьби з домашнім насильством.
Таким чином, домашнє насильство, як поняттєва категорія, є проявом фемінізму, як ідеології, спрямованої на дискредитацію чоловічого статусу та повне усунення його влади в сім'ї та сімейно-шлюбних відносинах. Результат такого світогляду ми всі бачимо — розпад сім'ї як соціального інституту, оскільки основною умовою функціонування будь-якої установи, інституту тощо є наявність у цій структурі владних повноважень у конкретної особи.
Вибір світогляду за вами, шановні читачі!
Євген Шантир,
професор психології, доктор філософії з медицини
|
| Категория: ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ СТАТЬИ | Добавил: shantyr (07 Мая 2025)
|
|
Просмотров: 19
| Рейтинг: 4.0/1 |
|
Євген ШАНТИР
