Ну, ось і маємо, як то кажуть, а що ж це таке? Навколо стільки страхів! Да, це дійсно так, фобій багато, і всі люди без винятку відчувають страх. І одразу скажемо, що це дуже навіть добре, як би дивно це не прозвучало. У багатьох випадках саме страх допомагає людині прийняти правильні рішення.
То чому ж тоді всі так борються з фобіями – і лікарі, і психологи? Тому що людина перетворює страх собі на шкоду, не усвідомлюючи цього. Спочатку, як правило, вона взагалі не звертає увагу на свої негативні емоції, зокрема і почуття страху, потім починає їх заїдати і запивати, а трохи згодом вже доводиться приймати і таблетки.
Ось і виходить, що замість того, щоб замислитися над причинами зростаючої фобії, людина починає усувати свої страхи всіма доступними їй способами, продовжуючи при цьому культивувати в собі хибний світогляд і здійснювати помилкові дії.
Ось страх і зростає, аж до панічних атак! І відбувається це з однією метою – допомогти людині, тобто попередити її, що вона рухається, образно кажучи, до прірви, тобто до неприємних подій, патологічних емоцій і/або хвороб.
І якщо людина нічого не робить, то в її психіці цього страху, як певної енергії (живої матерії, згідно з Біоенергетичною психологією), стає все більше і більше, і цей страх починає реально заважати людині в професійній реалізації і/або в особистому житті, а також загрожує здоров'ю.
Чому так відбувається? Тому що Природа чи Бог, хто у що вірить, усіма силами прагне врятувати людину і спрямувати її, що називається, на шлях істинний, тобто, кажучи мовою психології, змусити людину розвиватися. Інакше – загибель, щонайменше соціальна, а то і фізична, на жаль, внаслідок помилкових дій або небезпечної хвороби. Іншими словами, проблем у житті людини буде все більше і більше.
Стоп! А що ж розуміти під Проблемою у психології? І взагалі, як психологу ставитися до так званих Запитів клієнтів, тобто скарг на емоції, несприятливі ситуації, «поганих» людей, особливо за статевою ознакою, а також на болісні стани чи навіть хвороби, які неминуче супроводжуються комплексами симптомів і страждань людини, пов'язаних, наприклад, із температурою, кров’яним тиском, болем, тією ж фобією, тощо?
У науці загалом Проблема – це концепція про незнання. А у психології Проблема – це завжди те, чого бракує, не вистачає, а не те, що присутнє в житті людини, тобто те, чому потрібно навчитися, розвинути в собі. А причина проблеми – це завжди неправильний вибір внаслідок хибного переконання, яке, як правило, не лежить на поверхні, а приховане глибоко в підсвідомості.
Проблема необхідна людині, щоб вона вдосконалювалася. Проблема не покликана завдавати болю, а якщо і завдає, то лише для того, щоб стимулювати, підштовхувати індивідуума до особистісного зростання, тобто розвитку його психічних процесів: інтелектуальних, емоційних, функціональних і духовних. Стояти на місці нікому не вдасться! Іншими словами, якщо немає розвитку, то неминуче присутня деградація з усіма життєвими негараздами, які з неї випливають.
Отже, під Проблемою в психології не слід розуміти, як це часто буває в суспільстві і навіть серед фахівців, наявність якогось негативного фактору, патологічних симптомів, самої хвороби, або існування негативного емоційного стану, зокрема і фобій різної інтенсивності та інше. З цим людина приходить до психолога, але всі перелічені аспекти – це завжди Результат проблеми, а не сама проблема.
І якщо для лікаря проблемою буде сама хвороба, з її симптомами, болем, фобіями, і він, як лікар, буде намагатиметься усунути їх або хоча б зменшити страждання людини, то головним завданням психолога є зовсім інша діяльність – це сприяння розвитку людини як особистості, тобто набуття нею нових якостей. І неважливо, у якій саме сфері ці потрібні якості у людини відсутні: у професійній діяльності, в особистому житті чи в ставленні до власного здоров'я. Не має значення навіть кількість медичних діагнозів. Важливо вчасно прагнути до набуття цих нових якостей особистості. У практичній психології це і є Вирішення проблеми! А отже, і усунення всіх наслідків цієї проблеми, як невміння щось робити. Таким чином, коротко можна сказати:
Проблема в психології – це те, чого людина не вміє робити.
А невміння робити щось потрібне і необхідне у своєму житті завжди пов’язане з хибними уявленнями людини про саму себе, як то часто кажуть "себя любимого". І це твердження справедливе як для конкретної людини, так і для суспільства в цілому. Так і хочеться сказати словами відомої пісні: "Озирнись, незнайомий перехожий…", адже саме існуюча реальність навколо тебе повністю відображає переконання і хибні уявлення твої власні, а також, безперечно, і шанованого суспільства, в якому ти живеш.
І ось ці хибні уявлення якраз і є справжньою причиною проблем людини та суспільства, які в реалі проявляються у невмінні робити щось необхідне у соціальному, професійному середовищі чи особистому житті. До сказаного варто лише додати, що ми всі народжуємося недосконалими, з так званим "первородним гріхом", тобто з певною Кармою, якщо використовувати термінологію Біоенергетичної психології, або, якщо говорити простіше, з певним кореневим хибним уявленням, з якого протягом життя виростає ціле дерево хибних уявлень, що, зрештою і приводить до відповідних негативних наслідків.
У процесі своєї діяльності психолог, звісно ж, разом із клієнтом, в ідеалі повинен прагнути знайти саме це первісне хибне переконання і надалі спробувати, якщо так можна сказати, "викорчувати" все дерево хибних переконань із життя людини. Хоча усунення на будь-якому рівні і будь яких "гілок" хибних уявлень з цього дерева за допомогою різних напрямків у практичній психології також сприяє певним позитивним змінам у житті людини, чого ми всім щиро бажаємо!
Ну, а Фобії – це не Проблема, як і всі інші негативні емоційні стани та ситуації, пов’язані із соціумом чи здоров’ям. Це наслідок проблеми, тобто подарунок долі або привіт від Бога! Ми, психологи, звісно, по-людськи щиро співчуваємо кожному, але як фахівці у своїй професійній діяльності керуємося не співчуттям, а скоріше навпаки – ми разом із стражданнями людини, її болем та усіма фобіями докладаємо зусиль, щоб своєчасно схилити людину до її розвитку, як головної передумови її здоров’я та процвітання у всіх сферах життя!
Ну вот, что называется "приехали", а что ж это такое? Кругом сколько страхов! Да, это действительно так, фобий много и все люди без исключения испытывают страх. И сразу скажем, что это очень даже хорошо, как бы удивительно это не прозвучало. Во многих случаях именно страх помогает принять человеку правильные решения.
Так почему ж тогда все так сражаются с фобиями – и врачи, и психологи? Да, потому что человек превращает страх во вред самому себе, не осознавая этого. Сначала, как правило, он вообще не обращает внимания на свои негативные эмоции, включая чувство страха, затем начинает их заедать и запивать, а потом уже приходится принимать и таблетки.
Вот и получается, что вместо того, чтоб задуматься о причинах нарастающей фобии, человек начинает устранять свои страхи всеми доступными ему способами, продолжая при этом культивировать в себе ошибочное мировоззрение и совершать ошибочные действия.
Вот страх и увеличивается, вплоть до панических атак! И происходит это с одной целью – помочь человеку, то есть предупредить его, что он движется, образно говоря, к пропасти, то есть к неприятным событиям, патологическим эмоциям и/или болезням.
И если человек ничего не предпринимает, вот тогда в его психике этого страха, как некой энергии (живой материи, согласно Биоэнергетической психологии) становится всё больше и больше, и он, этот страх, начинает реально мешать человеку в его профессиональной реализации и/или в личной жизни и даже угрожать здоровью.
Почему так происходит? Да потому, что Природа или Бог, кто во что верит, хочет со всех сил спасти человека и направить его, что называется на путь истинный, то есть говоря языком психологии заставить человека развиваться, иначе гибель, социальная как минимум, или даже физическая в результате ошибочных действий или опасной болезни. Другими словами, проблем в жизни человека будет всё больше и больше.
Стоп! А что же понимать под Проблемой в психологии? И вообще, как психологу относится к так называемым Запросам клиентов, то есть жалобам на эмоции, неблагоприятные ситуации, плохих людей, особенно по половому признаку, а также болезненные состояния, да и сами болезни, которые неизбежно сопровождаются комплексами симптомов и страданий человека, связанных, например, с температурой, кровяным давлением, болью, той же фобией и так далее.
В науке вообще Проблема – это концепция о незнании. А в психологии Проблема – это всегда то, что отсутствует, а не присутствует в жизни человека, это то, чему надо научиться, то есть выработать в себе. А причина проблемы – это всегда не правильный выбор в результате ошибочного убеждения, которое, как правило, не лежит на виду, на поверхности, а спрятано глубоко в подсознании.
Проблема необходима человеку, чтоб он совершенствовался, она, эта проблема, не призвана причинять боль, а если и причиняет, так только для того, чтоб стимулировать, подталкивать индивидуум к личностному росту, то есть развитию его психических процессов: интеллектуальных, эмоциональных, функциональных и духовных. Стоять на месте никому не удастся! Другими словами, если нет развития, значит неизбежно происходит деградация со всеми, вытекающими из неё, жизненными неурядицами.
Следовательно, под Проблемой в психологии не следует понимать, как это очень часто бывает в социуме и даже среди специалистов, присутствие какого-то негативного фактора и/или наличие отрицательного эмоционального состояния, болезни, симптомов болезни, в том числе и фобий различной интенсивности. С этим человек приходит к психологу, но все перечисленные аспекты – это всегда Результат проблемы, а не сама проблема.
И если для врача проблемой будет сама болезнь, с её симптомами, болью, фобиями и он, врач будет стараться устранить их или хотя бы уменьшить страдания человека, то главной задачей психолога является совсем другая деятельность – это способствовать развитию человека, как личности, то есть приобретение им новых качеств. И не важно где эти нужные качества у человека отсутствуют: в профессиональной сфере, в личной жизни или в отношении своего здоровья. Не важно даже количество медицинских диагнозов. Важно стараться своевременно приобрести эти новые качества. В практической психологии это и есть Решение проблемы! А, следовательно, и устранение всех результатов этой проблемы, как не умении что-то делать. Таким образом, можно сказать предельно коротко:
Проблема в психологии – это то, что человек не умеет делать.
А не умение человека что-то нужное и необходимое делать в своей жизни всегда связано с заблуждением в отношении себя любимого, как это часто говорят. И это утверждение справедливо как для конкретного человека, так и для общества в целом. Так и хочется сказать словами известной песни: "Оглянись незнакомый прохожий…", именно существующая реальность вокруг тебя отражает убеждения и заблуждения твои собственные и, конечно же, уважаемого общества, в котором ты живёшь.
И вот эти заблуждения как раз и являются истинной причиной Проблемы человека и общества, как не умении делать что-то нужное в социальной, профессиональной среде и/или личной жизни. К сказанному нужно лишь добавить, что мы все рождаемся не совершенными, с так называемом "первородном грехом", то есть с некой Кармой в соответствии с терминологией Биоэнергетической психологии, или, если сказать просто, с неким корневым заблуждением, из которого в течение жизни вырастает целое дерево заблуждений, что впоследствии, естественно, приводит к соответствующим неблагоприятным последствиям.
В процессе своей деятельности психолог, конечно же, вместе с клиентом, в идеале должны стремиться найти именно это первородное заблуждение и в дальнейшем постараться "выкорчевать", если можно так сказать, всё дерево заблуждений человека из его жизни. Хотя устранение на любом уровне и любых "веток" заблуждений с этого дерева с помощью различных направлений в практической психологии также приводит к определенным положительным изменением в жизни человека, чего мы всем искренно желаем!
Ну, а Фобии – это не Проблема, как и все остальные отрицательные эмоциональные состояния и ситуации, связанные с социумом или здоровьем. Это результат проблемы, то есть подарок судьбы или привет от Бога! Мы, психологи, конечно же, чисто по человечески всем, безусловно, сочувствуем, но как специалисты в своей профессиональной деятельности мы уж точно руководствуемся не сочувствием, а скорее всего наоборот, мы вместе со страданиями человека, с его болью и со всеми фобиями стараемся изо всех сил своевременно склонить человека к его развитию, как основному условию её процветанию во всех сферах жизни!
Скажемо прямо: на сьогодні ані міжнародне право, ані законодавство окремих країн не дає вичерпного юридичного визначення поняття «сім’я» у вигляді окремої статті чи чіткої дефініції. При цьому наявні юридичні тлумачення цього терміну відзначаються величезною різноманітністю, смисловою неоднозначністю і, головне, дуже частозовсім нічого не значущими загальними фразами. Ось кілька ключових прикладів — переконайтесь самі.
Загальна декларація прав людини: «Сім’я є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства і держави». Це визначення також закріплено у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права.
У законодавстві США поняття «сім’я» — це правова мозаїка. Кожна галузь права (житлове, трудове, податкове, імміграційне, кримінальне, соціальне) — і навіть кожен штат — по-своєму формулює визначення сім’ї, залежно від своїх потреб та цілей. Наприклад:Податкове право: «Сім’я — це ті, кого утримуєш, хто живе з тобою, навіть якщо формально не перебуває у шлюбі». Сімейне право, Каліфорнія: «Сім’я включає подружжя, колишнє подружжя, співмешканців, осіб у стосунках побачень, батьків спільних дітей та близьких родичів по крові або шлюбу». Житлове право, Нью-Йорк: Визначення сім’ї охоплює: «одну, двох чи більше осіб, які проживають разом у тривалих, стабільних стосунках, подібних до шлюбних, незалежно від статі, родинних зв’язків або наявності зареєстрованого шлюбу».
Російська Федерація: Сімейний кодекс: «Сім’я — союз подружжя, батьків і дітей, а також інших осіб, якщо це передбачено законом». Житловий кодекс: «Сім’я — це особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство».
Франція,Цивільний кодекс: «Сім’я ґрунтується на шлюбі або громадському партнерстві (PACS), включає спільне ведення господарства та виховання дітей».
Саудівська Аравія,ісламське право (шаріат): «Сім’я — союз чоловіка й жінки, де чоловік є главою, а жінка зобов’язана підкорятися в межах Корану».
Китай,Цивільний кодекс: «Сім’я — це основний осередок суспільства. Держава захищає законні інтереси членів сім’ї. Члени сім’ї мають поважати одне одного, піклуватися і допомагати, підтримувати гармонію в родині».
Україна,Сімейний кодекс: «Сім’я — це особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки».
Ну, погодьтеся, шановні читачі, ці визначення настільки неконкретні й розмиті, особливо в країнах так званого цивілізованого світу, що під них можна підвести практично будь-які форми людських взаємин. До того ж тренд останніх років — ще більше розширення поняття сім’ї: групові чи відкриті сім’ї, одностатеві шлюби, громадянські союзи, партнерство тощо.
А якщо до цих законодавчих формулювань додати ще й світоглядні аспекти різних психологічних шкіл і окремих фахівців, які використовують різноманітні кількісні та якісні критерії, що нібито відображають приналежність людини до сім’ї — наприклад, емоційну залученість, фінансову залежність, спільну господарську діяльність, відсоток спільно проведеного часу тощо — то ви самі розумієте, як легко потрапити в таку «сім’ю» як у поняттєву структуру, і так само легко опинитися поза її складом, якщо, скажімо, відсутні необхідні емоційні відносини.
Ми, звісно ж, нікого тут не критикуємо й ставимося з розумінням і глибокою повагою до всіх цих підходів — підкреслимо це. Але водночас для всіх нас вкрай важливо, щоб у суспільній свідомості мала місце саме смислова цінність інституту сім’ї. Інакше про що тоді, власне кажучи, цей закон — Сімейний кодекс, якщо в ньому немає конкретного й однозначного визначення поняття сім’ї?
Чи варто дивуватися розмитості та дискредитації цього поняття в суспільстві, якщо одне з центральних понять у житті людини — «сім’я» — не має ані чіткого юридичного визначення, ані психологічної однозначності? Саме за таких обставин сім’я та її цінності неминуче втрачають своє соціально-психологічне значення, що ми, на жаль, і спостерігаємо в сучасному суспільстві. Але найруйнівніше у цій понятійній ситуації щодо сім’ї — це неминуча деградація чоловічого та жіночого начала. Адже нічого створювати вже не потрібно, все й так нібито створене (вкрадене) до вас. Просто чудово! Усі довкола — чоловіки й дружини, або в крайньому випадку — члени сім’ї!І все це сьогодні подається як тріумф демократії, рівноправ’я та ліберальних цінностей! «Ура, товарищи», так і хочеться вигукнути! «Всё хорошо, прекрасная Маркиза!». А далі буде ще краще!
Адже недарма все частіше і частіше лунають заклики, особливо в так званому цивілізованому світі, про необхідність поступового скасування інституту сім’ї та шлюбу як застарілої форми людських взаємин за статевою ознакою.
І за таких обставин сім’я, як соціальна цінність, звісно ж, дедалі все більше і більше зникає з життя людини, а суспільство, включаючи державні та судові інстанції, починає розглядати будь-які спірні стосунки між чоловіком і жінкою, а також між людьми однієї статі, де існує деякий сексуальний підтекст, виключно як сімейні непорозуміння.
Така ж неоднозначна й надзвичайно розмита ситуація, якщо не гірша, склалася і щодо гендерного поняття «шлюб». Тут наявні, можна з упевненістю сказати, одні протиріччя. З одного боку, в законах існує певна реєстрація, а з іншого — нічого цього не потрібно: ваші стосунки в будь-якому разі, навіть юридично, вважатимуться сімейно-шлюбними. Не будемо перевантажувати нашу статтю конкретикою щодо різних країн. Наведемо лише один приклад.
У Сімейному кодексі України сказано: «Шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану» (ст. 21). У цьому випадку поняття шлюбу пов’язується виключно з реєстрацією певного сімейного союзу. Що саме мається на увазі під словосполученням «сімейний союз» у Сімейному кодексі України — на жаль, жодним чином не розкривається.
Іншими словами, незрозуміло, як може виникнути сімейний союз сам по собі, без державної реєстрації? Якщо припустити, що сімейний союз можливий без державної реєстрації, тоді будь-які відносини між людьми, які реалізуються на основі статевої приналежності, можна називати сімейними, тобто подружніми союзами. От і виходить, що одружуватися чи виходити заміж уже зовсім не обов’язково. Наприклад, оголосіть себе «цивільною дружиною» і все гаразд. Ви вже перебуваєте в правовому полі врегулювання всіх спірних питань сімейно-шлюбних відносин.
Саме такий підхід ми бачимо в Статті 74 Сімейного кодексу України, яка має назву: «Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають між собою у шлюбі…». Що означає «проживають однією сім’єю» в зазначеному кодексі — не пояснюється, і відповідно, це формулювання може тлумачитися довільно, включаючи будь-які форми людських відносин, особливо з огляду на крайню розмитість визначення поняття сім’ї у цьому ж законі.
За всієї поваги до згаданого закону, ми все ж переконані, що сім’я та сімейні відносини між чоловіком і жінкою, як юридичні, так і соціально-психологічні категорії, можуть існувати лише на підставі офіційної реєстрації своїх стосунків у державних установах або ж у церкві, якщо хочете, і більш ніяким чином. Інакше тоді всі відносини, що ґрунтуються на статевій ознаці, — уже сімейні. А такий підхід психологічно неминуче призводить до девальвації сім’ї як соціальної цінності.
Адже офіційна реєстрація стосунків за статевою ознакою — це далеко не лише отримання юридичного документа. Найголовніше в цій дії (ритуалі) — це якісний перехід особистості з одного психологічного стану в інший. І саме цей якісно новий психологічний стан запускає в повному обсязі весь механізм соціальної відповідальності людини за свою реалізацію за статевою ознакою. Без такої реєстрації не виникає в достатній соціальній мірі, закладеного самою природою відповідного психологічного стану, а отже не настає, як показує реальне життя, і повноцінного усвідомлення себе як чоловіка або дружини, тобто прийняття на себе відповідних правил взаємин і обов’язків у шлюбно-сімейних відносинах.
Тому офіційна реєстрація стосунків між чоловіком і жінкою у більшості випадків — це, передусім, універсальний критерій психологічної та соціальної зрілості особистості щодо власної реалізації за статевою ознакою.І тому в правовому полі, і у всіх сферах життєдіяльності людини, саме ці зареєстровані стосунки мають мати юридичну силу та свій конкретний соціальний термін. І цей термін повинен складатися не просто зі слова "шлюб", а включати словосполучення "сімейний шлюб". В інтересах родини та суспільства загалом саме термін "сімейний шлюб" необхідно використовувати в Сімейному кодексі як однозначне юридичне поняття.
Усі інші форми соціальних шлюбів, як різновиди сексуальних проявів людини в сучасному суспільстві, звісно ж, не повинні засуджуватись, а тим паче переслідуватись законодавчо, оскільки покликані насамперед демонструвати самим фактом свого існування ті омани, що панують у суспільстві в сфері сексуальних взаємин. І саме ступінь поширеності тих чи інших негативних гендерних явищ у соціумі є критерієм хибності наявного світогляду в суспільстві та пов’язаного з ним законодавства.
З цього випливає, що всі інші форми шлюбів: цивільні, гостьові, готельні, одностатеві та інші так звані шлюби, у тому числі й узаконені в ряді країн, мають регулюватися іншими відповідними законами, але в жодному разі не Сімейним кодексом. Абсолютно неприпустимо, на нашу думку, змішувати поняття сім’ї, як традиційної цінності, з усіма іншими формами людських проявів, у тому числі й у сфері сексуальної реалізації. Саме за такого підходу в суспільстві будуть формуватися пріоритетні соціальні цінності сім’ї та сімейного шлюбу.
Шановні читачі! Водночас ми сьогодні нікого не закликаємо до обов’язкового укладення офіційного сімейного шлюбу і тим більше нікого не засуджуємо за його відсутність. За наявності зазначеного вище законодавства та таких Сімейних кодексів, як нині, реєстрація сімейних шлюбів перетворюється не лише на певний фарс, а й тягне за собою цілу низку несприятливих наслідків, особливо для осіб чоловічої статі.
Це вам скаже будь-який юрист. Хоча й без юридичних оцінок зрозуміло, що стрімке скорочення офіційно зареєстрованих шлюбів у сучасному так званому цивілізованому світі є найкращим підтвердженням, м’яко кажучи, недосконалості чинного законодавства у цій сфері.
І результат такого стану речей сьогодні вже очевидний. Досить лише підкреслити, що в сучасному суспільстві, на жаль, не лише катастрофічно зменшується кількість зареєстрованих шлюбів і зростає кількість розлучень,а й спостерігається криза материнства — аж до втрати материнського інстинкту. Загрозливих масштабів набула криза батьківства. В той же час процвітає штучне запліднення, що дозволяє "виробляти" потомство у пробірці. До того ж зростає кількість покинутих дітей при живих батьках, усе більше дітей народжується хворими або з інвалідністю, фіксується зростання різноманітних правопорушень і навіть кримінальних злочинів у сфері сімейно-шлюбних відносин.
У чому ж основна причина таких негативних і руйнівних явищ у сучасному, здавалося б високорозвиненому й цивілізованому суспільстві? Відповідь на це питання, на нашу думку, очевидна й досить проста.
Криза сім’ї як соціального інституту, девіантна поведінка чоловіків і жінок в усіх аспектах реалізації особистості за статевою ознакою, численні проблеми зі здоров’ям дітей, неспроможність репродуктивної функції сучасної людини та її сексуальні трансформації — усе це є прямим наслідком помилкової загальноприйнятої системи світогляду у сфері сімейно-шлюбних відносин. Цей світогляд, зрештою, формує у тій чи іншій країні відповідне законодавство, тобто Сімейні кодекси, які регулюють, а отже — і несуть повну, підкреслимо це, повну відповідальність усім своїм змістом за нинішній стан справ у сфері сімейно-шлюбних відносин.
Ось перше й найголовніше, з чим нам усім сьогодні необхідно погодитися. Ми — суспільство загалом, чоловічий і жіночий менталітет зокрема — є авторами катастрофічної кризи сім’ї та сімейно-шлюбного укладу життя в сучасному світі загалом і в окремо взятій країні. І щоб це виправити, слід передусім змінити власне мислення, сформувати новий світогляд і виробити принципово нову законодавчу базу.
Вже давно час усім погодитися будувати сімейні й подружні стосунки на принципово іншому, законодавчо затвердженому світогляді, де є місце і любові, і добровільності, і водночас — сімейній ієрархії влади. А якою саме буде ця влада, тобто правила взаємин у сім’ї, — нехай визначають самі подружжя. На якій підставі Сімейні кодекси в сучасному суспільстві, з пріоритетами демократії та свободи віросповідання, приписують та навіть нав’язують сімейним парам правила їхніх особистих стосунків на основі партнерства та рівності — як якоїсь незрозумілої однаковості?
Дивно, звісно, що в сучасному суспільстві, де переважна більшість людей вважає себе віруючими, на законодавчому рівні ніде навіть не згадується Біблія як джерело формування світоглядних засад у соціальному середовищі, зокрема й у сфері сімейно-шлюбних питань. На відміну від східних країн, де в основу сімейно-шлюбних відносин покладено Коран.Християнські ж підходи, як і постулати інших релігій, у Сімейних кодексах США, Європи, Росії та України не згадуються, зміст біблійних текстів не використовується і навіть в багатьох випадках окремі статті цих законів прямо суперечать віршам Святого Письма.
А що ж натомість? Та на жаль, жодної іншої світоглядної концепції в чинному сімейно-шлюбному законодавстві сучасного цивілізованого світу на сьогодні не запропоновано, окрім фраз про взаємну любов, повагу, партнерство, рівність як певну однаковість та інших подібних словосполучень, що не мають ані юридичного, ані навіть однозначного психологічного тлумачення й більше схожі на добрі побажання, а не на тексти законодавчих документів.
Шановні читачі, пропонуємо вашій увазі визначення сім’ї та сімейного шлюбу як базових понять розвитку суспільства, які нами науково обґрунтовані у відповідних фахових виданнях:
Сім’я — це соціальний інститут, що складається з групи осіб (двох і більше), які мають кровну спорідненість або спорідненість, набуту відповідно до чинного законодавства з метою формування особистості за статевою ознакою.
Сімейний шлюб — це добровільні стосунки за статевою ознакою між чоловіком і жінкою, зареєстровані відповідно до чинного законодавства, внаслідок чого вони стають подружжям і набувають соціального та юридичного статусу чоловіка і дружини.
Для соціальних служб і юридичного супроводу сімейно-шлюбних відносин сім’ю, виходячи з наведеного вище визначення, можна структурувати як сім’ю першого покоління (подружжя, батько, мати, діти), другого покоління (дідусі, бабусі, онуки) та сім’ю родинних відносин (усі інші кровні зв’язки).
Інтерпретуючи зазначене визначення сім’ї та сімейного шлюбу, слід також підкреслити, що формування і розвиток особистості за статевою ознакою стосується як дітей, так і дорослих, оскільки ніхто не є досконалим, і саме сім’я надає найкращі умови для повноцінної та гармонійної реалізації чоловічих і жіночих якостей та їхнього розвитку, з урахуванням, зокрема, й вікових особливостей.
З визначення також випливає, що сім’єю є всі, хто має між собою кровну спорідненість, незалежно від того, де вони проживають і які мають якісні чи кількісні характеристики міжособистісних відносин.
Народження дитини поза шлюбом також свідчить про виникнення сім’ї, оскільки з’являється кровна спорідненість. До сім’ї, безумовно, належить усиновлення, удочеріння та сімейні шлюби. Важливо також підкреслити, що вказане визначення поняття «сім’я» однозначно свідчить, що цей соціальний інститут завжди створюється з метою формування і розвитку особистості за статевою ознакою. Іншими словами, у сім’ї всі мають статеву ідентичність: чоловік, жінка, мати, батько, син, дочка, брат, сестра тощо, зокрема і в разі усиновлення чи удочеріння дитини.
Саме цим сім’я, як юридична та соціально-психологічна категорія Сімейного кодексу, повинна принципово відрізнятися від одностатевої сім’ї та одностатевих шлюбів, які укладаються та законодавчо оформлюються в багатьох країнах Європи й Америки.
Ми хочемо звернути особливу увагу на той факт, що формування та розвиток особистості за статевою ознакою можливі завжди і лише у взаєминах з протилежною статтю. Інакше кажучи, ані психологічно, ані фізіологічно неможливо бути чоловіком по відношенню до чоловіка, як і неможливо бути жінкою по відношенню до жінки. Для формування особистості за статевою ознакою обов’язково необхідна протилежна стать. Якщо цього немає — немає й розвитку особистості з урахуванням статевої природи, і статева ідентичність поступово зникає, що, на жаль, ми і спостерігаємо в сучасному суспільстві. А в результаті – ми бачимо стрімке зростання сексуальних трансформацій і збільшення кількості одностатевих шлюбів.
Таким чином, сімейні цінності та шлюб мають посідати пріоритетне світоглядне місце в суспільній свідомості як показник рівня зрілості особистості людини у сфері її сексуального самовираження. Водночас усім нам необхідно усвідомити й прийняти існуючу об’єктивну реальність, яка полягає в тому, що одна якість не буває без іншої, так само як не буває, наприклад, плюса без мінуса, світла без темряви тощо.
Іншими словами, міцна сім’я — як найоптимальніша умова для розвитку особистості людини за статевою ознакою, а також та соціальна гендерна якість, до якої людина, як правило, має прагнути в особистому житті — тим не менш, як би парадоксально це не звучало, не може мати справжню соціальну цінність і бути психологічним пріоритетом без існування в суспільстві інших форм сексуальних стосунків — таких як закоханість, романтика і сфера сексуальних послуг. І всі ці форми стосунків — прекрасні!
Але разом з тим, саме сім’я і сімейний шлюб, як базові поняття розвитку суспільства, повинні мати однозначну смислову цінність, щоб сприяти формуванню поведінкових пріоритетів чоловіків і жінок, захищати їхні природні якості та психологічно мотивувати їх до розвитку за статевою ознакою. І критерієм досконалості гендерного світогляду суспільства та Сімейного кодексу мають бути не добрі наміри, а реальне соціальне та сексуальне здоров’я чоловіків та жінок, їх бажання зареєструвати свої стосунки як сімейні і як результат – соціально здорова сім’я.
Ця стаття пропонує нове світоглядне бачення, метою якого є збереження та зміцнення соціального інституту родини як основи існування та розвитку будь-якого суспільства.
Одразу варто зазначити, що наше світоглядне уявлення та супровідне йому законодавство, тобто Сімейні кодекси, є основною причиною деградації чоловічого та жіночого начала. Юридичного визначення поняття Рівності не існує, і кожен розуміє під цим поняттям щось примітивне, зазвичай просто певну однаковість. Саме це й призводить до проблем у родині та різних сексуальних трансформацій у сучасному, передусім так званому цивілізованому світі.
Але чому ж сьогодні так багато домашнього насильства і, головне, що розуміти під цим поняттям — "домашнє насильство"? Виявляється, все дуже просто! Ніхто й не збирається давати конкретне й однозначне визначення цій понятійній категорії. Чи то так задумано, чи то це взагалі неможливо. Судячи з усього, мета зовсім інша — зруйнувати родину!
Чому? — запитаєте ви. А тому, що сьогодні світоглядний тренд, знову ж таки в так званих цивілізованих країнах, свідомо або несвідомо, але фактично спрямований на нівелювання родини як соціального інституту, осередку суспільства тощо.
Про це свідчить навіть той факт, що в Сімейних кодексах відсутнє саме визначення, що таке сім’я. Мовляв, це складне поняття, не потрібно давати йому юридичне тлумачення. Ось і виходить, що будь-які статеві відносини між чоловіком і жінкою можуть розглядатися владними та судовими органами виключно як сімейно-шлюбні стосунки, а отже — це сім’я, родина. Така розмитість і породжує кризу сім’я, зокрема це стосується і терміну "домашнє насильство".
У законодавствах країн світу поняття "домашнє насильство" або взагалі відсутнє, або розглядається виключно з точки зору того, щодо кого це насильство здійснюється, а не того, що собою являє це насильство як певна злочинна дія.
Ось вам конкретний приклад. У законодавстві України домашнє насильство визначається наступним чином: "Домашнє насильство — це дія або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства, вчинена в сім’ї або в межах місця спільного проживання, або якщо потерпілий та правопорушник є чи були членами однієї сім’ї, проживали разом або мали спільних дітей — незалежно від того, проживали вони разом на момент вчинення акту насильства чи ні".
І подібне тлумачення зустрічається в усіх країнах, де законодавчо згадується термін "домашнє насильство".
А далі ще цікавіше. У кожній країні, де є подібне законодавство, форми цього домашнього насильства мають найрізноманітніші інтерпретації, причому ці форми не витримують критики не те що на рівні юридичного аналізу, а навіть на рівні загальноприйнятих людських уявлень про те, що відбувається.
Давайте переконаємося в цьому.Звернімося до законодавства України. Так, відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», формами домашнього насильства є:
1. Фізичне насильство — умисне завдання тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, що спричиняють фізичний біль та/або страждання.
Зверніть увагу на смисловий зміст цього формулювання. Виникає питання: хіба бувають тілесні ушкодження, які не спричиняють фізичного болю та/або страждань? З іншого боку, якщо тілесних ушкоджень немає — чи можна це вже не вважати насильством?
Погодьтеся, фізична сила, у тому числі й біль покарання, як і все в цьому світі, може бути як шкідливою, так і корисною. Власне, вона й дана людині для того, щоб ми навчились її використовувати, а не забороняли з наївності. У загальноприйнятому сенсі у світі немає ні добра, ні зла (Біблія), є лише помилкові стосунки та дії стосовно майже всього, що нас оточує. Але це зовсім не означає, що треба заборонити, наприклад, алкоголь, солодощі, вогонь тощо. Дитину, наприклад, треба навчити аналізувати ситуацію, керувати — тобто досягати бажаного, але також важливо навчити її й підкорятись. Співвідношення цих якостей у кожної дитини індивідуальне, але всі вони мають бути присутні. На першому місці, звісно, пояснення. Але якщо це не діє, адже дитина і батьки не є досконалими, і, наприклад, дитина продовжує пхати цвях в електричну розетку — то треба бути дуже жорстоким, аби не застосувати до неї фізичну силу як покарання болем. Дай Боже нам усім по-справжньому любити дитину, а не поклонятись своїм страхам і служити власному егоїзму в образі «хорошого батька/матері».
До того ж, у будь-якій сфері життя, якщо людина поводиться досить помилково, до неї застосовують заходи фізичного впливу, спричиняючи їй при цьому страждання, фізичний біль і навіть тілесні ушкодження. І все це передбачено законом (поліція, силові структури, охорона тощо). Виникає питання: а хіба в родині не буває грубих порушень поведінкових норм? Виходить, застосування фізичної сили неминуче й у родині, наприклад, для припинення бійки між дітьми чи підлітками. Питання лише в тому, хто це робитиме і наскільки адекватно буде застосована фізична сила.
Крім того, погодьтеся, в Кримінальних кодексах будь-якої країни передбачена сувора кримінальна відповідальність за завдання тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості незалежно від того, де і щодо кого скоєно цей злочин.
2. Сексуальне насильство — будь-які дії сексуального характеру, вчинені без згоди одного з партнерів. Знову ж таки, зверніть увагу: сказано — партнерів, а не подружжя. А хто такі партнери у сексуальних стосунках з юридичної точки зору? І як взагалі визначити, навіть якщо це офіційно чоловік і дружина, вони роздяглися і лягли спати, чи була, наприклад, дружина згодна на секс чи ні? Адже жінка завжди може сказати, що не була згодна на сексуальну близькість, навіть якщо вона голою лягла поряд із чоловіком, а потім їй щось не сподобалося в його поведінці. А з іншого боку, з ким чоловіку у нашому цивілізованому світі мати сексуальні стосунки, якщо дружина відмовляється? Іншої дружини в нього ж немає, як на Сході. Мастурбувати, чи що? Але це рано чи пізно призводить до психічних розладів.
Далі, що таке дії сексуального характеру? Наприклад, дії дружини, яка роздягається перед чоловіком, щоб лягти з ним спати, а він не хоче сексуальних стосунків — можна розцінити як збуджувальні, тобто дії сексуального характеру без згоди чоловіка. А отже, це сексуальне насильство. Або хтось із подружжя захоче поцілувати іншого — то треба на це отримати згоду? Яким чином? До того ж, від згоди завжди можна відмовитися, навіть письмової, мовляв, вона була отримана під тиском.
Вдумайтеся, що відбувається. Виходить, що чоловіку, в першу чергу, краще взагалі уникати сексуальних стосунків із жінкою, інакше проблем не уникнути. У результаті руйнується природна сексуальність, і мимоволі психіка людини переорієнтовується на одностатеві сексуальні стосунки та інші сексуальні трансформації, що, на жаль, і процвітає в сучасному світі.
3. Психологічне насильство — це словесні образи, погрози, приниження, переслідування та інші дії, які спрямовані на контроль, залякування або зниження самооцінки жертви.
А тепер прочитайте цю інтерпретацію психологічного насильства. Виходить, наприклад, якщо взяти попередній приклад: якщо чоловік мав секс із дружиною без її згоди — це буде сексуальне насильство з його боку. А от якщо дружина відмовила чоловікові в сексуальній близькості, то це вже буде психологічне насильство з її боку, адже така її поведінка принижуватиме чоловіка і знижуватиме його самооцінку, не кажучи вже про його фізичні страждання. І таких прикладів можна навести чимало.
Виходить, будь-яке попередження дитині про заборону чогось, якщо вона не виконує завдання у школі чи вдома, згідно з наведеним тлумаченням, буде нічим іншим, як психологічним насильством.
Навіть будь-який контроль неможливо здійснювати, вдумайтесь, адже це вже вважатиметься психологічним насильством. То, може, слід скрізь — і на підприємствах, і в будь-яких інших організаціях — розглядати контроль виключно як психологічне насильство? Ну й ну!
4. Економічне насильство — це навмисне обмеження у фінансових засобах, заборона на роботу, контроль над майном або ресурсами жертви. Погодьтесь, у світі немає жодної людини, яка б у тій чи іншій мірі не обмежувала когось у фінансових засобах з певних причин. Зокрема, навіть держава в особі конкретних чиновників обмежує, наприклад, пенсіонерів у фінансах. То, можливо, і це слід вважати економічним насильством? Чи державі це дозволено?
А якщо молода жінка хоче влаштуватися на роботу, яка шкодить її здоров’ю та репродуктивній функції? У кожній країні є перелік таких професій, і цей перелік відрізняється на Сході та Заході. Якщо батьки або навіть чоловік проти цього — тобто забороняють їй це, у межах своїх можливостей, звісно, залежно знову ж таки від країни проживання, — то чи слід і це вважати економічним насильством?
А як, скажіть, можна не контролювати фінансові витрати своєї дитини, навіть якщо вона десь самостійно їх заробила? Безконтрольність у всіх сферах життя призводить до сумних наслідків.
От і виходить, що під домашнім насильством можна розуміти будь-які владні повноваження, які, за бажання, можна назвати насильством. Адже завжди є те, що комусь не подобається в усіх сферах життя, зокрема і в родині та сімейно-шлюбних відносинах. У результаті виходить, що будь-які негативні емоції в сім’ї можна трактувати виключно як насильство.
А оскільки негативні емоції усунути апріорі неможливо, психологічно весь процес боротьби з домашнім насильством мимоволі перебудовується на усунення сім’ї як соціального інституту. Адже якщо не буде сім’ї — не буде й негативних емоцій у ній, а отже, не буде і домашнього насильства. Ура, ми перемогли!
І, звісно, головний обвинувачений у домашньому насильстві — це чоловік. Будь-які його дії, спрямовані на вироблення правил функціонування сім’ї та формування сімейно-шлюбних відносин, не кажучи вже про фізичну силу, яка також може бути корисною, наприклад, відібрати у підлітка сигарету чи фізично припинити перегодовування дитини, одразу вважаються домашнім насильством.
Складається враження, що поняття "домашнє насильство", як термін, і було вигадане з метою усунути будь-яку чоловічу владу в родині та сімейно-шлюбних відносинах.
Давайте замислимося, чи може існувати держава, підприємство, будь-яка установа без владних повноважень у ній конкретної особи? Звісно ж, ні, скаже будь-яка розсудлива людина. А сім’я — це також установа, соціальний інститут, призначення якого полягає в народженні, вихованні та розвитку людини як особистості, зокрема й за статевою ознакою.
А кому ж належать владні повноваження в сім’ї? Скажемо прямо — та просто нікому. Сімейні кодекси в так званих цивілізованих країнах приписують подружжю щоразу домовлятися, що апріорі, як правило, є неможливим через інтелектуальну недосконалість усіх без винятку. У християнстві католики й православні не можуть домовитися, наприклад, щоб Пасха чи Різдво святкувалися в один день. Та й взагалі, подивіться, що діється у світі! Чому ж там не домовляються? А в сім’ї на законодавчому рівні вирішили, що завжди можна домовитися. Дива законотворчості!
Чому так відбувається? Та просто в свідомості багатьох людей влада — це щось погане, хоча насправді влада — це обов’язкова умова існування будь-якої організації. Навіть у фан-клубах чи товариствах за інтересами вона, ця влада, там прописана. А в сім’ї її, на жаль, немає, тобто влада належить усім, а значить — нікому. То чого ж ми дивуємося, що сім’я як соціальна цінність, базова клітинка суспільства, з кожним роком усе більше й більше руйнується?
Кому ж має належати влада в сім’ї? Нехай це вирішують подружжя, а не Сімейні кодекси, але доцільно, погодьтесь, з огляду на природні психофізичні особливості чоловіка і жінки, надати цю владу чоловікові. До того ж, на це вказують і Біблія, і Коран, мудрість яких варто пізнавати нам всім та поступово впроваджувати в законотворчість. Тим більше, що у нас майже всі — віруючі люди!
Так у чому ж справа? Тим більше, що всім потрібні справжні й сильні чоловіки. А звідки ж їм взятись, якщо будь-яке виявлення їхніх владних повноважень одразу ж стає чоловічим шовінізмом або, тепер уже, і домашнім насильством.
Але отримувати бажане, навіть підкоряючись, — це теж влада. Іншими словами, коли присутня чоловіча влада, проявляється і жіноча влада — інакше не буває. Це як у народному танці, коли чоловік танцює з жінкою. Вони підкоряються доцільності природних рухів у танці відповідно до своєї чоловічої й жіночої природи. Якщо вони виконуватимуть однакові рухи — танцю не буде, як не буде, умовно кажучи, і гармонійних стосунків між чоловіком та жінкою при такому підході.
Сенс цих стосунків полягає в наступному:
Чоловік — джерело життя, що формує жіночність. Жінка — джерело любові, яке народжує чоловічі якості.
Тож замисліться, будь ласка: не буде жіночності — не буде й чоловічих якостей, не кажучи вже про сильних і справжніх чоловіків. Чому ми боїмося чоловічої влади в родині? Вона може бути хибною або навіть злочинною? Так, звичайно, як і будь-яка інша влада, зокрема жіноча, у будь-якій сфері життя.
Проте відсутність влади — це найгірше, що тільки може бути в державі, будь-якій установі і, звісно ж, у родині.
Слід боятися не присутності чоловічої влади в сімейних та шлюбних стосунках, а її відсутності!
На жаль, сьогодні в медійному просторі чоловіка дуже часто зображують як якогось монстра, від якого потрібно захищати жінку, що в корені суперечить дійсності.
Будь-який нормальний чоловік хоче любити свою жінку і тим більше своїх дітей. З цією метою він і пропонує жінці, як кажуть, свою руку і серце. І тільки жінка, тільки вона в усіх країнах світу визначає, приймати в своєму житті конкретного чоловіка як чоловіка і батька своїх дітей чи ні. Все інше — кримінал.
От і виходить, що жінка або помиляється у своєму виборі, або звідки береться ненависть у їхніх стосунках?
Так, все дуже просто, дізнатися, яка ти жінка, можна тільки в стосунках з чоловіком і навпаки, звісно, і то з часом. Що подобається чоловікові в жінці і духовно, і тілесно, визначає тільки він, чоловік. Іншими словами, жіночність формує чоловік, в результаті чого він і стає, знову ж таки, завдяки жінці, справжнім чоловіком, якого так всі й потребують. А для цього йому потрібні владні повноваження в родині, а інакше навіщо йому взагалі одружуватися і створювати родину? Оплодотворити жінку можна й так, без родини, а ще краще в пробірці, вже точно ніхто не звинуватить чоловіка в жодному насильстві, що і процвітає в Європі. Супер!
Але завдання чоловіка відповідно до його природної суті — зробити щасливими, як духовно, так і фізично, свою жінку та своїх дітей! Згідно з Святими Писаннями, він несе пряму відповідальність за них перед Богом! І він, чоловік, щиро бажає любити свою сім’ю любов’ю чоловіка і батька. Іншими словами, чоловікові може бути добре, якщо добре його жінці та дітям, і ніяк інакше.
При цьому слід розуміти, що абсолютно всі члени сім’ї не є досконалими, тому неминучі негативні емоції, в тому числі сильні, у всіх без винятку, і це не насильство, а процес розвитку особистісних якостей, в тому числі й за статевою ознакою, під впливом певних владних повноважень. І кожному потрібно займатися своїми недоліками, які і виявляються в цьому випадку, через конкретні стосунки в сім’ї та з людиною протилежної статі. Да, владою потрібно вміти користуватися, її треба вдосконалювати, як і все в цьому світі, але ні в якому разі не забороняти її під будь-яким приводом, наприклад, під виглядом боротьби з домашнім насильством.
Таким чином, домашнє насильство, як поняттєва категорія, є проявом фемінізму, як ідеології, спрямованої на дискредитацію чоловічого статусу та повне усунення його влади в сім'ї та сімейно-шлюбних відносинах. Результат такого світогляду ми всі бачимо — розпад сім'ї як соціального інституту, оскільки основною умовою функціонування будь-якої установи, інституту тощо є наявність у цій структурі владних повноважень у конкретної особи. Вибір світогляду за вами, шановні читачі!
Євген Шантир, професор психології, доктор філософії з медицини
Сексуальность, что скрыто в этом слове? Сегодня – это одно из самых распространенных и в то же время самых не однозначных понятий, которое включает в себя, особенно в так называемом цивилизованном мире, абсолютно всё, что так или иначе, связано с физиологией половых органов человека.
Это далеко не только половые отношения мужского и женского начала, а и гомофилия, мастурбация, во всём её многообразии, половые отношения с предметами и изделиями, с манекенами (резиновая женщина), зоофилия и др. К тому же, в общественном сознании Западного мира широко распространено убеждение, что сексуальность вообще не направлена на деторождение и не нуждается ни в определении, ни в каком-либо моральном сопровождении.
При этом одним сексуальность кажется чем-то очень неприличным и даже «грязным», поэтому хорошо, когда её нет у человека, а потомство можно производить и "в пробирках", а другим, наоборот, практически все удовольствия, связанные с физиологией половых органов человека приемлемы и хороши.
Ну вот, что называется приехали, другими словами, что ни скажи о человеке, всё можно назвать сексуальностью или не называть, в общем кому как надо. Существует определение ВООЗ этому понятию, но оно настолько же не конкретное, как и масса других толкований, что в конечном счете и формирует сегодня смысловую неразбериху в этом вопросе.
И в итоге, такая размытость смыслового понимания сексуальности создает некую иллюзию благополучия в этой сфере, а в реальности всё больше и больше мужчин и женщин не только не могут построить свои гендерные отношения по половому признаку, но и зачать ребенка естественным природным путем по тем или иным причинам у них, увы, не представляется возможным. И причины этих всё нарастающих неблагоприятных тенденций, прежде всего, психологические, обусловленные существующими мировоззрением и его законодательным сопровождением в сфере половой реализации человека.
Что же делать? Менять мировоззрение и в первую очередь в отношении понятия сексуальности. Сегодня, на наш взгляд, принципиально важно когнитивно выделить две формы половой реализации человека:
Сексуальную, как отношение с противоположным полом и Асексуальную, при которой противоположный пол отсутствует.
Категорически недопустимо, на наш взгляд, для адекватного развития общественного сознания и психики конкретного человека обозначать одним и тем же термином абсолютно разную по своему психофизиологическому содержанию и интеллектуальной сути половую реализацию, как нельзя, например, все растения называть деревом или падающую сверху воду – дождём.
Это неизбежно приведет к искажению существующей реальности, что и происходит, к сожалению, в гендерных отношениях по половому признаку в современном, в первую очередь Западном обществе. Поэтому разделение всей сферы половой реализации человека на Сексуальную и Асексуальную давно уже, на наш взгляд, когнитивно востребовано, как потребность в здравом смысле и на практике, то есть в реальной жизни такое мировоззрение при ментальном выборе половой реализации будет однозначно способствовать в большинстве случаев формированию у человека уже на подсознательном уровне ценностных ориентаций и предпочтений для общения с противоположным полом.
Следовательно, даём определения: Сексуальность – психофизиологические свойства репродуктивной функции человека.
Характеризуется Сексуальность, как следует с выше указанного для неё определения, влечением исключительно к противоположному полу, ибо без противоположного пола репродуктивная функция априори невозможна. К тому же, мужские и женские половые органы, как основной источник сексуальных чувств, Природой или Богом, кто во что верит, созданы именно как плоть одна, то есть друг для друга, хотя сексуальные ласки могут быть связаны, конечно же, с любой частью тела, но лица противоположного пола, что согласуется и с Библией, и с Кораном.
Сказанное выше вовсе не означает, что половая реализация мужчины и женщины предназначена только для продолжения рода. Нет, конечно же нет, Сексуальность человека и её реализация во всём её многообразии, наряду с основной детородной функцией, имеет и другую, не менее важную, а может быть и главную задачу в жизни человека – это его всестороннее развитие, как личности именно по половому признаку. Ведь никто не совершенен и в области сексуальных половых отношений.
Асексуальность – психофизиологические свойства, которые исключают репродуктивную функцию человека.
Характеризуется Асексуальность, при всех многообразных формах её реализации, лишь одним принципиальным качеством – отсутствием лица противоположного пола.
При этом, подчеркнем это, мы с глубоким уважением относимся ко всем людям с Асексуальной ориентации и не считаем это патологией. Эти люди всего на всего демонстрируют нам заблуждения социума в этой сфере, а заблуждения, во всех сферах жизни, априори не является болезнью.
Таким образом, смысловое значение термина сексуальность и связанные с ним мировоззренческие приоритеты в социуме должны формировать и у мужчин, и у женщин стремление к их совместной, природой обусловленной, сексуальной реализации, а не дискредитировать эти отношения, даже если они порой ошибочны и могут иметь негативные социальные последствия. Другими словами, развиваться как мужчина по половому признаку можно только через отношения с женщиной и соответственно наоборот, только в сексуальных отношениях с мужчиной женщина может развиваться как личность женского пола, чего мы всем искренно и желаем!
Сексуальність, що приховано в цьому слові? Сьогодні — це одне з найпоширеніших і водночас одне з неоднозначних понять, яке включає в себе, особливо в так званому цивілізованому світі, абсолютно все, що так чи інакше пов’язане з фізіологією статевих органів людини.
Це далеко не лише статеві стосунки між чоловічим і жіночим началами, а й гомофілія, мастурбація у всій її різноманітності, статеві стосунки з предметами й виробами, з манекенами (гумова жінка), зоофілія та інші. Крім того, у суспільній свідомості західного світу широко поширене переконання, що сексуальність взагалі не спрямована на продовження роду і не потребує ні визначення, ні будь-якого морального супроводження.
При цьому для одних сексуальність здається чимось дуже непристойним і навіть «брудним», тому дуже добре, коли її немає у людини, а потомство можна започатковувати і «у пробірках», а для інших, навпаки, практично всі задоволення, пов’язані з фізіологією статевих органів людини, прийнятні й хороші.
Ось, як то кажуть, і приїхали: що б не сказали про людини, усе можна назвати сексуальністю або не називати, це загалом як кому потрібно. Існує визначення ВООЗ цього поняття, але воно настільки ж неконкретне, як і безліч інших тлумачень, що в кінцевому підсумку і створює сьогодні смисловий безлад у цьому питанні.
І врешті-решт, така розмитість змістовного розуміння сексуальності створює певну ілюзію благополуччя в цій сфері, а насправді дедалі більше чоловіків і жінок не тільки не можуть будувати свої гендерні стосунки за статевою ознакою, але й зачати дитину природним шляхом, з тих чи інших причин, на жаль, для них не є можливим. І причини цих зростаючих несприятливих тенденцій, насамперед, психологічні, зумовлені існуючим світоглядом і його законодавчим супроводженням у сфері статевої реалізації людини.
Що ж робити? Змінювати світогляд, і в першу чергу стосовно поняття сексуальності. Сьогодні, на нашу думку, принципово важливо когнітивно виділити дві форми статевої реалізації людини:
Сексуальну, як стосунки з протилежною статтю, і Асексуальну, при якій протилежна стать відсутня.
Категорично неприпустимо, на нашу думку, для адекватного розвитку суспільної свідомості та психіки конкретної людини позначати одним і тим же терміном абсолютно різну за своїм психофізіологічним змістом та інтелектуальною суттю статеву реалізацію, так само як не можна, наприклад, усі рослини називати деревом або падаючу згори воду – дощем.
Це неминуче призведе до спотворення існуючої реальності, що, на жаль, уже відбувається в гендерних відносинах за статевою ознакою в сучасному, в першу чергу Західному суспільстві. Тому поділ усієї сфери статевої реалізації людини на Сексуальну та Асексуальну давно вже, на нашу думку, є когнітивно обґрунтованим, як потреба у здоровому глузді і на практиці, тобто в реальному житті таке світобачення при ментальному виборі статевої реалізації однозначно сприятиме у більшості випадків формуванню у людини вже на підсвідомому рівні ціннісних орієнтацій та уподобань для спілкування з протилежною статтю.
Отже, дамо визначення: Сексуальність – психофізіологічні властивості репродуктивної функції людини.
Характеризується Сексуальність, як випливає з наведеного вище визначення, потягом виключно до протилежної статі, оскільки без протилежної статі репродуктивна функція апріорі неможлива. До того ж чоловічі та жіночі статеві органи, як основне джерело сексуальних відчуттів, Природою або Богом, хто у що вірить, створені саме як єдине ціле, тобто одне для одного, хоча сексуальні ласки можуть бути пов'язані, звісно ж, з будь-якою частиною тіла, але з особою протилежної статі, що узгоджується як із Біблією, так і з Кораном.
Вищесказане зовсім не означає, що статева реалізація чоловіка й жінки призначена тільки для продовження роду. Ні, звичайно ж, ні, Сексуальність людини та її реалізація у всій її різноманітності, поряд з основною дітородною функцією, має також і інше, не менш важливе, а можливо, й головне завдання в житті людини – це її всебічний розвиток як особистості саме за статевою ознакою. Адже ніхто не є досконалим і в сфері сексуальних статевих відносин.
Асексуальність – психофізіологічні властивості, що виключають репродуктивну функцію людини.
Асексуальність характеризується, при всіх її різноманітних формах прояву, лише однією принциповою рисою – відсутністю особи протилежної статі.
При цьому наголошуємо, що ми з глибокою повагою ставимося до всіх людей з асексуальною орієнтацією і не вважаємо це патологією. Ці люди лише демонструють нам хибні уявлення суспільства у цій сфері, а хибні уявлення, у будь-якій сфері життя, апріорі не є хворобою.
Таким чином, смислове значення терміну сексуальність і пов’язані з ним світоглядні пріоритети в суспільстві повинні формувати у чоловіків і жінок прагнення до їх спільної, природою обумовленої сексуальної реалізації, а не дискредитувати ці стосунки, навіть якщо вони є помилковими і можуть мати негативні соціальні наслідки. Іншими словами, розвиватися як чоловік за статевою ознакою можна лише через стосунки з жінкою і відповідно навпаки, тільки в сексуальних стосунках із чоловіком жінка може розвиватися як особистість жіночої статі, чого ми всім щиро і бажаємо!
Скажем сразу, что в настоящее время ни Международное право, ни законодательство отдельных стран не даёт понятию "семья" исчерпывающего юридического определения в виде одной статьи или отдельной юридической дефиниции. При этом существующие юридические толкования этого термина характеризуются огромным многообразием, смысловой неоднозначностью и, главное, ничего не значащими, как правило, совершенно общими фразами. Вот, ключевые примеры, убедитесь сами.
Всеобщая декларация прав человека: "Семья является естественной и основной ячейкой общества и имеет право на защиту со стороны общества и государства." Это определение закреплено также в Международном пакте о гражданских и политических правах и Международном пакте об экономических, социальных и культурных правах.
В законах США "семья" — это правовая мозаика. Каждая отрасль права (жилищное, трудовое, налоговое, иммиграционное, уголовное, социальное) и причем в каждом штате по-своему лепит свою интерпретацию семьи, в зависимости от своих предпочтений и цели закона. Например, Налоговое право: "Семья — это те, кого содержишь, кто живёт с тобой, даже если формально не в браке". Семейное право, Калифорния: "Семья включает супругов, бывших супругов, сожителей, лиц в отношениях свиданий, родителей общих детей и близких родственников по крови или по браку." Жилищное право, Нью-Йорк: Определение семьи включает: "один, два и более человек, проживающих вместе в длительных, стабильных отношениях, аналогичных брачным, независимо от пола, наличия родства или регистрации брака."
Российская Федерация Семейный кодекс: "Семья – союз супругов, родителей и детей, а также иных лиц, если это предусмотрено законом". Жилищный кодекс: "Семья – это совместно проживающие лица, ведущие общее хозяйство".
Франция,Гражданский кодекс: "Семья основана на браке или гражданском партнёрстве (PACS), включая совместное ведение хозяйства и воспитание детей."
Саудовская Аравия, Исламское право – шариат: "Семья — союз мужчины и женщины, где муж является главой, а жена обязана подчиняться в рамках Корана."
Китай, Гражданский кодекс: "Семья — это основная ячейка общества. Государство защищает законные интересы членов семьи. Члены семьи должны уважать, заботиться и помогать друг другу, поддерживать семейную гармонию."
Украина, Семейный кодекс: "Семья — это лица, которые совместно проживают, связаны общим бытом и имеют взаимные права и обязанности".
Ну, согласитесь, уважаемые читатели, эти определения настолько не конкретны и размыты, особенно в странах так называемого цивилизованного мира, что под них можно подвести практически любые формы человеческих взаимоотношений. К тому же тренд последних лет — ещё большее расширение понятия семьи: групповые или открытые семьи, однополые браки, гражданские союзы, партнерство и т.д.
А если к этим законодательным формулировкам добавить ещё и мировоззренческие аспекты различных психологических школ и отдельных специалистов, которые используют различные количественные и качественные критерии, якобы отражающие принадлежность человека к семье, например, эмоциональную вовлеченность, финансовую зависимость, общую хозяйственную деятельность, процент совместного времяпровождения и т.д., то сами понимаете, как легко попасть в такую семью, как понятийную структуру, и так же легко оказаться вне состава такой семьи, если, например, отсутствуют необходимые эмоциональные отношения.
Мы, конечно же, здесь никого не критикуем и относимся с пониманием и глубоким уважениям ко всем этим подходам, подчеркнем это. Но в тоже время, для нас всех архи важно наличие в общественном сознании именно смысловой ценности института семьи. Иначе о чём тогда, собственно говоря, этот закон – Семейный кодекс, если там нет конкретного и однозначного понятия семьи?
Стоит ли удивляться размытости и дискредитации этого понятия в обществе, если одно из центральных понятий в жизни человека – "семья" не имеет своего конкретного юридического толкования и психологической однозначности. Именно при таком положении дел семья и её ценности неизбежно утрачивают своё социально-психологическое значение, что мы и наблюдаем, увы, в современном обществе.
Но самое разрушительное в этой понятийной ситуации о семье – это неизбежная деградация мужского и женского начала. Ведь ничего и никому не надо создавать, всё уже создано (украдено) до вас. Вот здорово! Все кругом мужья и жены или в крайнем случае – члены семьи! И всё это преподносится сегодня как некое торжество демократии, равноправия и либеральных ценностей! Ура, товарищи, так и хочется выкрикнуть! Всё хорошо, прекрасная Маркиза! А дальше будет ещё лучше!
Ведь не случайно же, всё чаще и чаще высказывается предположение, особенно, в так называемом, опять-таки, цивилизованном мире, о необходимости постепенного упразднения института семьи и брака, как отжившей форме человеческих отношений по половому признаку.
И в этих условиях семья, как социальная ценность, конечно же, всё больше и больше исчезает из жизни человека, а общество, в том числе различные государственные и судебные инстанции, начинают рассматривать любые спорные отношения между мужчиной и женщиной, а также людьми одного пола, где есть некий сексуальный подтекст, исключительно как семейные разногласия.
Точно такая же неоднозначная и крайне размытая ситуация, если не хуже, сложилась и в отношении гендерного понятия "брак". Тут существуют, можно с уверенностью сказать, одни противоречия. С одной стороны, в законах есть некая регистрация, а с другой стороны – ничего этого не надо, ваши отношения в любом случае, даже юридически, будут семейно-брачными.
Не будем перегружать нашу статью конкретикой по разным странам. Приведем только один пример. В украинском Семейном кодексе сказано: «Браком является семейный союз женщины и мужчины, зарегистрированный в органе государственной регистрации актов гражданского состояния» (Ст. 21). В данном случае понятие брака связывается лишь с регистрацией некоего семейного союза. Что понимается под словосочетанием "семейный союз" в Семейном кодексе Украины, к сожалению, никак не раскрывается.
Другими словами, не ясно, как может возникать семейный союз сам по себе, до государственной регистрации? Если предположить, что семейный союз может иметь место без государственной регистрации, тогда все отношения людей, связанные с реализацией по половому признаку, можно называть семейными, то есть супружескими союзами. Вот и получается, что жениться и выходить замуж теперь совсем не обязательно. Например, объявите себя "гражданской женой" и всё в порядке. Вы уже находитесь в законодательном поле решения всех спорных вопросов семейно-брачных отношений.
Именно такой подход мы и видим в Статье 74 Семейного кодекса Украины, которая называется «Право на имущество женщины и мужчины, которые проживают одной семьей, но не находятся в браке между собой…». Что значит "проживают одной семьёй" в указанном кодексе не поясняется и, следовательно, эта формулировка может интерпретироваться произвольно и включать в себя любые формы человеческих отношений, тем более при крайней размытости в указанном законе определения понятия семьи.
При всём уважении к указанному закону, мы всё-таки убеждены, что семья и семейные отношения между мужчиной и женщиной, как юридические и психологические понятия, могут иметь место только на основании официальной регистрации своих отношений в государственных инстанциях или в церкви, если хотите, и ни как иначе. В противном случае все отношения по половому признаку – семейные. А такой подход психологически неизбежно приводит к девальвации семьи, как социальной ценности.
Ведь официальная регистрация своих отношений по половому признаку — это далеко не только получение юридического документа. Самое главное в этом действии (ритуале) – это качественный переход личности с одного психологического состояния в другое. И именно это качественно новое психологическое состояние запускает в полном объёме весь механизм социальной ответственности человека за свою реализацию по половому признаку. Без такой регистрации не будет естественного от природы соответствующего психологического состояния и, следовательно, не будет, как показывает реальная жизнь, и всей полноты осознания себя, как мужа или жены и принятия на себя соответствующих правил взаимоотношений и обязанностей в семейно-брачных отношениях.
Поэтому официальная регистрация отношений между мужчиной и женщиной в большинстве случаев – это, прежде всего, универсальный критерий психологической и социальной зрелости личности в отношении своей реализации по половому признаку. И в правовых аспектах, во всех сферах жизнедеятельности человека, именно эти зарегистрированные отношения должны иметь юридическую силу и свой конкретный социальный термин. И этот термин должен состоять не просто со слова "брак", а включать в себя словосочетание "семейный брак". В интересах семьи и общества в целом, именно этот термин "семейный брак" необходимо использовать в Семейном кодексе как однозначное юридическое понятие.
Все остальные формы социальных браков, как разновидности сексуальных человеческих проявлений в современном обществе, конечно же, не должны осуждаться и, тем более, преследоваться законодательно, так как призваны, в первую очередь, демонстрировать своим наличием о тех заблуждениях, которые существуют в обществе в сфере сексуальных отношений. И степень распространенности тех или иных негативных гендерных явлений в социуме, как раз и является критерием ошибочности существующего мировоззрения в обществе и связанного с ним законодательства.
Из этого следует, что все остальные браки: гражданские, гостевые, гостиничные, однополые и др. так называемые браки, в том числе и узаконенные в ряде стран, должны регулироваться другими соответствующими законами, но ни в коем случае не Семейным кодексом. Абсолютно недопустимо, на наш взгляд, смешивать понятие семьи, как традиционной ценности, со всеми другими формами человеческих проявлений, в том числе и в области сексуальной реализации. Именно при таком подходе в обществе будут формироваться приоритетные социальные ценности семьи и семейных браков.
Уважаемые читатели! В тоже время сегодня мы никого не призываем к официальному семейному браку и тем более никого не осуждаем при его отсутствии. При наличии указанного выше законодательства и при наличии таких Семейных кодексов как сейчас, регистрация семейных браков превращается не только в некий фарс, но ещё и влечет за собой целый ряд неблагоприятных последствий, особенно для лиц мужского пола.
Это вам скажет любой юрист. Хотя и без юридических оценок ясно, что стремительное сокращение официально зарегистрированных браков в современном так называемом цивилизованном мире, является лучшим подтверждением не совершенства, мягко говоря, существующего законодательства в этой области.
И результат такого положения дел сегодня уже очевиден. Достаточно лишь подчеркнуть, что в современном обществе, к сожалению, не только катастрофически уменьшается количество зарегистрированных браков и растет число разводов, но и наблюдается кризис материнства, вплоть до потери материнского инстинкта, угрожающих размахов приобрёл кризис отцовства. В то же время процветает искусственное осеменение, которое позволяет производить потомство "в пробирке". К тому же растет число брошенных детей при живых родителях, всё больше детей рождается больными или инвалидами, наблюдается рост различных правонарушений и даже уголовных преступлений в области семейно-брачных отношений.
В чем же основная причина столь негативных и разрушительных явлений в современном, казалось бы, высокоразвитом и цивилизованном обществе? Ответ на этот вопрос очевиден, на наш взгляд, и достаточно прост.
Кризис семьи, как социального института, девиантность поведения мужчин и женщин во всех аспектах реализации личности по половому признаку, а также многочисленные проблемы здоровья детей, несостоятельность репродуктивной функции современного человека и его сексуальные трансформации всецело являются результатом общепринятого мировоззрения в области семейно-брачных отношений. Это мировоззрение, в конечном счете, формирует в той или иной стране соответствующее законодательство, то есть Семейные кодексы, которые регулируют, а, следовательно, и несут полную, подчеркнем это, полную ответственность всем своим содержанием за существующее ныне положение дел в области семейно-брачных отношений.
Вот первое и самое главное, с чем нужно сегодня нам всем согласиться. Мы, общество в целом, мужской и женский менталитет, в частности, являемся авторами катастрофического кризиса семьи и семейно-брачного уклада жизни в современном мире в целом и в конкретной стране. И чтобы это исправить необходимо, конечно же, изменить в первую очередь своё мышление, сформировать новое мировоззрение и выработать принципиально новую законодательную базу.
Уже давно пора всем согласиться строить семейные и супружеские отношения на принципиально другом законодательно утвержденном мировоззрении, где присутствует и любовь, и добровольность, и в тоже время семейная иерархия власти. И какая это власть, то есть правила своих взаимоотношений, пусть определяют сами супруги. На каком основании Семейные кодексы в современном, в так называемом цивилизованном обществе, с приоритетами демократии и свободного вероисповедания предписывают и даже навязывают семейным парам правила их личных взаимоотношений на основе партнерства и равенства, как некой никому не понятной одинаковости?
Удивительно, конечно, что в современном обществе, где практически все верующие люди, на законодательном уровне нигде даже не упоминается Библия, как источник формирования в социальной среде мировоззренческих устоев, в том числе и в области семейно-брачных аспектов. В отличии от восточных стран, где в основу семейно-брачных отношений положен Коран.
Христианские же подходы, как, впрочем, и постулаты других религий, в Семейных кодексах США, Европы, России и Украины не упоминаются, содержание библейских текстов не используется и даже во многих случаях статьи указанных законов просто вступают в противоречие со стихами Священного Писания.
А что же взамен? Да, к сожалению, никакой другой мировоззренческой концепции в существующем семейно-брачном законодательстве современного цивилизованного мира на сегодняшний день не предложено, кроме как фраз о взаимной любви, уважении, партнерстве, равенстве, как некой одинаковости и других подобных словосочетаний, которые не имеют ни юридической, ни даже однозначной психологической интерпретации и больше похожи на благие пожелания, а не на тексты законодательных документов.
Уважаемые читатели, предлагаем вашему вниманию определения семьи и семейного брака, как базовых понятий развития общества, которые научно обоснованы нами в соответствующих в профессиональных изданиях:
Семья – социальный институт, состоящий из группы людей (двух и более), имеющих кровное родство или родство, приобретенное в соответствии с действующим законодательством с целью формирования личности по половому признаку.
Семейный брак – добровольные отношения по половому признаку между мужчиной и женщиной, зарегистрированные в соответствии с действующим законодательством, вследствие чего они становятся супругами и приобретают социальный и юридический статус мужа и жены.
Для социальных служб и юридического сопровождения семейно-брачных отношений семью можно, исходя из предложенного выше определения, структурировать на семью первого поколения (супруги, отец, мать, дети), второго поколения (дедушки, бабушки, внуки) и семью родственных отношений (все остальные кровные связи).
Интерпретируя указанные определение семьи и семейного брака, следует также подчеркнуть, что формирование и развитие личности по половому признаку относится, как к детям, так и к взрослым, поскольку никто не совершенен и семья предоставляет собой, как раз, наилучшие условия для полноценной и гармоничной реализации мужских и женских качеств и их развития с учетом, в том числе, и возрастных особенностей.
Из определения также следует, что семьей являются все, кто имеет между собой кровное родство, вне зависимости, где они проживают и какие у них качественные и количественные характеристики межличностных отношений.
Рождение ребенка вне брака, исходя из выше изложенного определения семьи, как понятия, также свидетельствует о возникновении семьи, так как появляется кровное родство. К семье, безусловно, относится усыновление, удочерение та семейные браки. Важно подчеркнуть также, что указанное определение понятия "семья" однозначно свидетельствует, что этот социальный институт всегда создается с целью формирования и развития личности по половому признаку. Другими словами, в семье все имеют половую идентичность: муж, жена, мать, отец, сын, дочь, брат, сестра и т.д., в том числе при усыновлении или удочерении ребенка.
Именно этим семья, как юридическая и социально-психологическая категория Семейного кодекса, должна принципиально отличатся от однополой семьи и однополых браков, которые заключаются и законодательно оформляются во многих странах Европы и Америки.
Мы хотим обратить особое внимание на тот факт, что формирование и развитие личности по половому признаку возможно всегда и только во взаимоотношении с противоположным полом. Иными словами, и психологически, и физиологически нельзя быть мужчиной по отношению к мужчине, как и нельзя, быть и женщиной по отношению к женщине. Для формирования личности по половому признаку обязательно необходим противоположный пол. Если этого нет, то нет и развития личности с учетом полового признака, и половая идентичность постепенно исчезает, что и происходит, к сожалению, в современном обществе. А в результате – мы наблюдаем интенсивный рост сексуальных трансформаций и увеличение количества однополых браков.
Таким образом, семейные ценности и семейный брак должны иметь в общественном сознании приоритетное мировоззренческое значение, как показатель уровня зрелости личности человека в отношении своей сексуальной реализации. Вместе с тем, нам всем необходимо осознать и принять существующую объективную реальность, которая заключается в том, что одно качество не бывает без другого, как не бывает, например, плюса без минуса, света без тьмы и т.д.
Другими словами, крепкая семья, как самое оптимальное условие для развития личности человека по половому признаку и то социальное гендерное качество, к которому человек, как правило, должен стремиться в своей личной жизни, тем не менее и в тоже время, как это не покажется удивительным, не может иметь свою социальную ценность и быть психологическим приоритетом без наличия в обществе других форм сексуальных отношений, таких как влюблённость, романтика и сфера сексуальных услуг. И все они, эти отношения – прекрасны!
Но вместе с тем, именно семья и семейный брак, как базовые понятия развития общества, должны обладать однозначной смысловой ценностью, чтоб способствовать формированию поведенческих приоритетов мужчин и женщин, защищать их природные качества и психологически мотивировать их к развитию по половому признаку. И критерием совершенства гендерного мировоззрения общества и Семейного кодекса должны быть не благие намерения, а реальное социальное и сексуальное здоровье мужчин и женщин, их стремление зарегистрировать свои отношения как семейные и как результат – социально здоровая семья.
ПрезидентСША Дональд Трамп вважає, що Україна і росія хочуть завершення війни.
Про це Президент України ВолодимирЗеленський повідомив під час спілкування з журналістами 25 вересня. Відповідаючи на запитання про те, чи є у Дональда Трампа розуміння, що саме володимир путін є агресором і не хоче завершувати війну, а також яка має бути червона лінія для президента США, після якої він впровадить санкції, Президент України відповів так: «Передусім у мене були зустрічі з сенаторомі конгресменом, я їм подякував, за те, що вони двопартійно підтримали закон Ліндсі Грема, і ще раз дякую Ліндсі. Дійсно, він під час свого життя робив абсолютно все, щоб підтримувати Україну, і цей закон - він дуже довго робив все, об’єднував голоси двох партій, щоби був позитивний результат, і зараз є цей результат. Так, я дуже вдячний був за все, що він робив під час свого життя для України. Дійсно, санкції ці сильні. Там є санкції і тарифна політика, і все це сьогодні є в руках президента Сполучених Штатів Америки. Він може використати цей інструмент щодо тиску на російську федерацію. Ми піднімали це питання під час нашої розмови. Президент Трамп навіть публічно казав, ви це чули, що він вважає, що Україна і росія хочуть завершення цієї війни».
За словами Володимира Зеленського, під часособистої розмови він висловив президенту США думку щодо позиції Володимира Путіна: «Ми розмовляли - він знає моюдумку. Він це чув від мене, що, на мій погляд, путін точно не спішить закінчувати і принаймні він не дає відповідних сигналів, і тому санкційна політика повинна посилюватись для того, щоби наближувати можливість дипломатичного завершення війни. І була вся команда Трампа, ми всі говорили про це в деталях, був секретар Бессент, який якраз відповідає за, відповідно, санкційну політику в Сполучених Штатах Америки. Я думаю, що наші переговорні групи, які мали ще додаткову зустріч після нашої зустрічі з президентом Трампом, напрацюють всі дати для відповідних кроків щодо можливої підготовки зустрічі, ну, і також дуже хочеться, щоби було розуміння, що буде з санкціями».
Голова ГО «Примножимо славу Придніпров’я» В.В.Берізка
Ось повний перелік відмінностей між діючим Статутом (2014 р.) та запропонованими змінами (2026 р.): 1. Загальні положення
2014:
Місто — «Дніпропетровськ».
Є найменування російською мовою.
2026:
Місто — «Дніпро».
Російську редакцію вилучено.
Додано офіційну англійську назву: Public Organization "Multiply the Glory of Prydniprovya".
2. Мета та напрями діяльності
2014:
Серед завдань — політична діяльність: просування політиків у владу, агітація серед виборців, підтримка політичних партій.
2026:
Політичні положення вилучені.
Додано напрями: волонтерські, гуманітарні, екологічні та культурно-освітні проєкти; допомога постраждалим від війни; залучення міжнародних грантів; розвиток цифрової грамотності, молодіжних просторів та соціального підприємництва.
3. Права організації
2014:
Загальні права без згадки про гранти чи волонтерство.
2026:
Додано право брати участь у грантових програмах, залучати міжнародну технічну допомогу, здійснювати волонтерську діяльність.
4. Управління та засідання
2014:
Засідання Конференції та Вищої Ради проводяться лише очно.
2026:
Засідання можуть бути очними або дистанційними (онлайн/відеоконференції).
Голосування дозволено з використанням КЕП або підтвердженням через електронну пошту/месенджери.
5. Фінанси та неприбутковість
2014:
Загальний опис джерел формування майна та використання коштів.
2026:
Чітко закріплено норму Податкового кодексу (п.133.4): доходи використовуються лише на статутну діяльність, заборонено їх розподіл між членами чи працівниками.
6. Ліквідація організації
2014:
Активи передаються іншій неприбутковій організації відповідного виду.
2026:
Активи можуть передаватися одній або кільком неприбутковим організаціям, або зараховуватися до бюджету.
7. Контроль та аудит
2014:
Контроль здійснює лише Ревізійна комісія.
2026:
Вища Рада має право залучати незалежних аудиторів для зовнішнього фінансового аудиту (вимога грантодавців).
📌 ПідсумокЗміни 2026 року роблять Статут:
Аполітичним (замість політичної діяльності — громада, волонтерство, гранти).
Модернізованим (цифрові інструменти управління, англійська назва для міжнародної ідентифікації).
Відповідним до Податкового кодексу (чіткі норми неприбутковості, правила передачі активів).
Євген ШАНТИР
